За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.
Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875 р.
Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші "Пісня і праця" (1883р.), у поемі "Гадки на межі" (1881 p.).
І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.
Вже з дитячих років "Кобзар" Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.
Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.
Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові "Друг". Вступивши до студентського "Академічного гуртка", Франко став активним працівником і автором його органу "Друг": вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість "Петрії і Довбущуки", з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в "Друзі" (1877 р.) переклад роману М. Чернишевського "Что делать?", перекладає вірші Пушкіна "Ворон к ворону летит" та "Русалка", що ввійшли в першу збірку поезій "Баляди і росказы" (1876 р.).
Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу "Друг". Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того "соціалістом по симпатії, як мужик", включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.
Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал "Громадський друг", у якому друкує свої вірші "Товаришам із тюрми", нарис "Патріотичні пориви", початок повісті "Boa constrictor". Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на "Дзвін". Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш "Каменярі" та оповідання "Моя стріча з Олексою". Четвертий – останній номер журналу вийшов під назвою "Молот". В ньому закінчив І. Франко друкування повісті "Boa constrictor", сатиричний вірш "Дума про Наума Безумовича", свою знамениту статтю "Література, її завдання і найважніші ціхи". Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладає розділ "Капіталу" та розділи з "Анти-Дюрінга" для видання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.
Володимир Сосюра любив Батьківщину "всім серцем своїм", а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури. Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:
Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг...
Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що "всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов". Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію "Любіть Україну". Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
Объяснение: