Родился в г. Стеблёв в 1838 году в семье сельского священника Семёна Степановича Левицкого[3]. Отец его был образованным человеком прогрессивных взглядов, имел большую домашнюю библиотеку и на собственные средства устроил школу для крестьян, в которой его сын и научился читать и писать. После Иван учился в сельской школе, в 1847 году поступил в Богуславское духовное училище, которое окончил в 1853 году и в котором преподавал до поступления в духовную академию.
В 1853 году И. Левицкий вступил в Киевскую духовную семинарию, которую окончил в 1859 году. По болезни был вынужден вернуться домой, где работал учителем.
В 1861 году поступил в Киевскую духовную академию, которую окончил в 1865 году. Получил назначение и работал учителем русской словесности в Полтавской духовной семинарии, затем в гимназиях Калиша (1866—1867), Седлеца (1867—1872), Кишинёва (1873—1885).
Нечуй-Левицкий был убежденным украинофилом, при этом считал, что создавать книжный украинский язык следует на народной основе, активно сопротивляясь как его русификации[4], так и полонизации[5].
Последние дни провел в киевской Дегтярёвской богадельне (доме престарелых), где и умер 2 апреля 1918 года. После отпевания в Софийском соборе[6] был похоронен на Байковом кладбище[7].
Відповідь:
- Наталю, як там в Франції?
- Непогано, тільки сумую за домом.
- Хіба тобі там погано?
- Та ні, все чудово. Я навчаюсь, знайшла нових друзів, побачила чудові краєвиди... Тільки сумно мені без українських світанків, різноманітних рідних запахів і без рідної мови. Повсюди чується лише французька, бо французи - великі патріоти.
- Але ж французька найгарніша мова у світі! Я би багато віддала, щоб опинитися на твоєму місці.
- Так, французька і справді гарна, але наймелодійнішою і найкращою може бути тільки рідна мова, якою тобі співали колискові і читали казки. Зараз, опинившись в іншій країні я це зрозуміла, і можу зробити лише один виняток: наша солов"їна мова - це скарб. І я страшенно пишаюся тим, що я українка.
Пояснення:
Вийшло не так як я уявляла, але це вже 5 прохання скласти такий діалог)
На уроці ми почитали дуже цікавий твір "Чарлі і шоколадна фабрика".
Він мені дуже сподобався. В ньому розповідається про хлопчика Чарлі який живе в бідній сім'ї і їм ледве вистачає на суп з капусти. Але одного дня Віллі Вонка, чоловік який тримає шоколадну фабрику проводить конкурс, де ховає 5 квитків у шоколадках. Один за одним квитки знаходять діти багатих батьків, та розбаловані ледацюги. Батьки Чарлі купують хлопчику на його день народження цю шоколадку сподіваючись знайти там квиток на екскурсію по фабриці. Але вони його не знайшли. Одного разу Чарлі знаходить гроші і миттю біжить купувати шоколад.1 він знаходить там квиток.І ось той день настав. Усі 5 дітей заходят на фабрику. Усі вони бридкі як і їхні батьки, але не Чарлі.У кожній кімнаті з однією дитиною щось стається і вона не йде далі. Дійти др кінця зміг лише Чарлі. Він був добрий і не жадібний.
Мені так сподобався твір, що я прочитаю його ще раз на вихідних. На мою думку, деяким людям потрібно повчитися у Чарлі