Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
(1856-1916)Иван Яковлевич Франко был рожден в семье коваля 27 августа 1856г., в с. Нагуевичи (Львовская область). Учился Франко в сельской школе, сначала в Нагуевичах, а потом в соседнем селе Ясенице Сильном. В 1864 перешел учиться в Дрогобицкую «нормальную» школу.
В 1865г. в его семье случается горе – умирает отец. Вскоре в дом Ивана Франка приходит отчим Гринь Гаврилик. Именно про смерть отца Иван Франко напишет свое первое стихотворение «Великдень 1871 року»(1871г.). Отчим оказался не злым человеком и дал возможность пасынку продолжать учебу. В 1867г. будущий писатель оканчивает школу, а с 1873г. учиться в гимназии, которую заканчивает на «отлично» 26 июля 1875г. и получает аттестат зрелости. Во время учебы в гимназии у Франка умерла мать Мария (в1872г.), которую он очень любил и посвятил ей свои воспоминания в стихотворении «Пісня і праця» (1883г.), в поэме «Гадки на межі» (1881г.). После смерти матери отчим женился вновь, но своего отношения к приемному сыну не поменял и ему продолжать учиться.
С ранних лет «Кобзарь» Т. Шевченка стал любимой книжкой И. Франка. В гимназии он продолжал формирование своего мировоззрения, поэтому интересовался также польской, немецкой, французской литературами. В итоге Франко пришел к мысли, что основой украинского литературного языка должен быть родной язык.
Летом 1874г. Иван Яковлевич Франко впервые путешествует самостоятельно по Подкарпатью и делает фольклорные записи. После Дрогобича осенью 1875г. он едет в Львов, поступает на философский факультет Львовского университета. Очень много пишет и становится самой влиятельной персоной в редакции журнала «Друг».
Еще гимназистом он печатает свои первые литературные произведения в студентском университетском журнале во Львове «Друг». Вступив в студентский «Академический кружок», Франко стал активным работником и автором журнала «Друг». В журнале он помещает поэзии, переводы, печатает первую большую повесть «Петрії і Довбущуки». Также Франко напечатал перевод романа «Что делать?» М. Чернышевского в журнале «Друзья» (1877г.).
Его деятельность, благодаря доносам завистников, скоро была замечена, и его вместе с членами журнала «Друг» арестовали. В тюрьме И.Франко просидел 8 мес. до суда, а присудили ему только 6 недель. После выхода с тюрьмы писатель не сдался и продолжал свою деятельность. Вместе с М.Павликом И.Франко начинает издавать журнал «Общественный досуг», в котором печатает свои стихотвореня «Товаришам із тюрми», «Патріотичні пориви», начало повести «Boa constrictor». К сожалению, после второго номера милиция конфисковала журнал, поэтому название журнала пришлось сменить на «Дзвін».
В переименованном журнале Франко напечатал свое знаменитое стихотворение «Каменярі» и рассказ «Моя стріча з Олексою». Последний номер журнала(четвертый по счету) вышел под названием «Молот».В этом выпуске Иван Яковлевич закончил печатать повести «Boa constrictor», сатирическое стихотворение «Дума про Наума Безумовича», свою очень популярную статью «Література, її завдання і найважніші ціхи».
