Я вважаю, що Маруся аж ніяк не винна у смерті Грицька, бо така щира та ніжна дівчина ніколи б не змогла скоїти такого.
По-перше, дівчина не хотіла вбивати хлопця, навіть якщо він і зрадив їй через нарікання своєї матері. Зілля, що вона готувала за бабусиним рецептом, було призначене їй самій, адже невірність Грицька стала для неї переломним моментом.
Прикладом до цього аргументу може бути її сповідання ясному сонечку. Дівчина починає усе йому розповідати нічого не приховуючи:«Людина спроста ближнього не вб'є. Я не труїла. Те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє».
По-друге, через своє щире кохання до Грицька, Маруся, не зважаючи уваги на зраду, простила хлопця. Він вирішивши, що дівчина повернеться до нього, робить їй пропозицію, але цього не сталося. Маруся відмовила йому, і хлопець випадково випиває келих отрути, що приготувала для себе дівчина.
Прикладом її відмови є такі слова:«Іди до неї. Будеш між панами. А я за тебе, Грицю, не піду. Це ж цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!» На що хлопець відповідає дівчині:«Як не хочеш, моє серце, Дружиною бути, То дай мені таке зілля, Щоб тебе забути. Буду пити через силу, Краплі не упущу. Тоді я тебе забуду, Як очі заплющу...» Випивши зілля парубок заплющує очі назавжди.
Може Гриць сам себе так покарав за зраду, чи Бог виніс йому такий вирок, бо як відомо за всі свої діяння треба платити - ось і він заплатив, своїм життям. Сама дівчина теж не дуже довго прожила, але її пісні, дійсно, стали безсмертними, бо живуть у серцях людей.
Отже, ми бачимо, що причиною трагедії став сам Гриць, який ніяк не міг вирішити, до якого берега пристати, тому провини Марусі у його смерті немає.
Події у драмі Івана Франка розгортаються навколо трьох центральних персонажів: Анни, її чоловіка Миколи Задорожного та жандарма Михайла Гурмана.
Образ Анни змальовано з великим почуттям любові до знедоленої людини. Анна не розкриває свого горя, приховує від людей свої болі і страждання, як глибоку таємницю. Із розмови з сусідкою Анна дізнається, що Михайло, якого вона кохала і якому присягалася у вірності, живий і приїхав до них у село. Звістка про повернення Михайла глибоко вразила Анну. Вона обурена підлістю і жорстокістю своїх братів, які її «одурили, ошукали, мов кота в мішку продали», переконавши, що Михайло загинув. Жінка розуміє, що втраченого не можна повернути, з її уст зриваються слова про те, що треба примиритися з долею, забути Михайла, бо вона одружена й мусить бути вірною своєму чоловікові. При першій зустрічі з Гурманом Анна у відчаї просить його змилуватися, не губити її і Миколу — не винного у їх нещасті. Анна признається в тому, що боїться Михайла, але не в силі стримати свого кохання, не може жити без нього. Страшний і грізний він для неї — і коханий. Героїня «все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче!.. Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. Присягу для нього зломала. Сама себе на «людський посміх віддала». Це не тимчасове захоплення жінки, а давнє, глибоке почуття, яке ніколи не вгасало в ній.
Після зустрічі з Михайлом у Анни стався психологічний злам. її тепер не лякають людські пересуди, вона не думає критися від свого чоловіка й одверто говорить йому, що ніколи його не кохала й не може присилувати себе. Анна не визнає своєї вини, бо її видали заміж силою.
Жінка сподівалася, що зустріч із Михайлом поверне їй втрачене щастя, принесе радість, що вони заживуть новим, незнаним життям. Але трагічна смерть Михайла вирвала у неї останню надію.Образ Миколи Задорожного теж глибоко трагічний. Він довгі роки поневірявся в наймах, ніколи й хвилинки радісної не зазнав. Він добрий, працьовитий, своїми кривавими мозолями стягнувся на маленьке господарство і сподівався, що одруження з Анною принесе йому щастя. Але скоро він переконався, що молода і вродлива дружина не кохає його, що щастя відвертається від нього.
Микола не розумів, що, одружуючись з Анною, він є мимовільним учасником викрадення щастя в людини, серце якої належало іншому.Михайло звинувачує його в убивстві корчмаря і заарештовує. З великим болем у серці Микола переживає тяжке звинувачення і сором від людей. Повернувшись із тюрми, він дізнається про невірність дружини. Але Микола мириться зі своїм безталанням, бо кохає Анну, йому боляче, але він не насмілюється навіть натякнути жінці, а не те що дорікати їй.
Не маючи сил вплинути на дружину, вгамувати свій біль, Микола запив. Сусіди підбурюють його проти Анни. Доведений до відчаю брутальною поведінкою жандарма, Микола сокирою забиває його.Михайло Гурман — син бідної вдови. До служби в армії, а потім в жандармерії він був чесний і працьовитий парубок. Казарма і військова служба зробили його безсердечним, жандармерія зіпсувала його владою над сільськими людьми. Все це вбило в ньому людяність, зробило жорстоким. Не змінилася лише палка любов до Анни. «Ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла б була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. А ти, Миколо, ти до спілки з тими нелюдами вкрав мені те одиноке щастя», — говорить він Миколі.
Зустрівшись із Анною, Михайло намагається повернути вкрадене щастя. Заради цього він іде напролом, на злість тим, що їх розлучили, наперекір тим, що вкрали їхнє щастя.Однак обставини не до кінця вбили людяність у Михайла. Вмираючи від рук Миколи, він прощає йому, а людям говорить, що сам собі заподіяв смерть.
Через усю драму автор із логічною послідовністю проводить думку: щастя викрадено в усіх трьох героїв однаковою мірою.читай
Відповідь:
Я вважаю, що Маруся аж ніяк не винна у смерті Грицька, бо така щира та ніжна дівчина ніколи б не змогла скоїти такого.
По-перше, дівчина не хотіла вбивати хлопця, навіть якщо він і зрадив їй через нарікання своєї матері. Зілля, що вона готувала за бабусиним рецептом, було призначене їй самій, адже невірність Грицька стала для неї переломним моментом.
Прикладом до цього аргументу може бути її сповідання ясному сонечку. Дівчина починає усе йому розповідати нічого не приховуючи:«Людина спроста ближнього не вб'є. Я не труїла. Те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє».
По-друге, через своє щире кохання до Грицька, Маруся, не зважаючи уваги на зраду, простила хлопця. Він вирішивши, що дівчина повернеться до нього, робить їй пропозицію, але цього не сталося. Маруся відмовила йому, і хлопець випадково випиває келих отрути, що приготувала для себе дівчина.
Прикладом її відмови є такі слова:«Іди до неї. Будеш між панами. А я за тебе, Грицю, не піду. Це ж цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!» На що хлопець відповідає дівчині:«Як не хочеш, моє серце, Дружиною бути, То дай мені таке зілля, Щоб тебе забути. Буду пити через силу, Краплі не упущу. Тоді я тебе забуду, Як очі заплющу...» Випивши зілля парубок заплющує очі назавжди.
Може Гриць сам себе так покарав за зраду, чи Бог виніс йому такий вирок, бо як відомо за всі свої діяння треба платити - ось і він заплатив, своїм життям. Сама дівчина теж не дуже довго прожила, але її пісні, дійсно, стали безсмертними, бо живуть у серцях людей.
Отже, ми бачимо, що причиною трагедії став сам Гриць, який ніяк не міг вирішити, до якого берега пристати, тому провини Марусі у його смерті немає.
Пояснення: