1. Розповідь про мешканців села вка: звичаї, обряди, особливості поселення, взаємостосунки, діяльність. Серед вчан — родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини — Петро і Павло, дочка Ганна). Павло — розбишака, завжди захищав сестру Ганну. Під час нападу татарви село вка згоріло, його мешканців або вбито, або забрано в полон. Павлусеві вдалося втекти від загарбників, він вирішує розшукати сестру і визволити її з полону. 2. Опис українського степу. Розповідь про роль Свиридової могили для козаків. Семен Непорадний знімає з коня пораненого Павлуся, надає йому притулок. Приїзд козацького загону, в якому служив Петро, брат Павлуся. Зустріч братів. З розповіді Павлуся Петро дізнається про пожежу в вці та трагічну долю своїх рідних. Дід Панас лікує Павлуся. Козаки вирішують вранці наздогнати татарське військо і здійснити напад на нього. 3. Під час відпочинку козаків до їх табору наближався татарин. Він хотів всіх перерізати, але його вислідив і спіймав Непорадний за до аркана. Полонений татарин розповів про напад орди на вку. До козаків прибув загін на чолі із сотником Андрієм Недолею. Між Андрієм і Остапом виникла сварка стосовно того, хто буде керувати козацьким військом. Татарин має велике бажання обмінятися з Павлусем сідлами. Хитрість і підступність татарина викриває козак Непорадний. Козацтво вирішує вийти у похід на татар, користуючись інформацією полоненого. 4. Хвилювання Павлуся перед битвою. Під час військових подій Петро намагається бути з братом. Козаки у стані ворога. Битва. В бою гине Тріска, багато козаків. Поховання загиблих. Перемога над ворогом. В полон до козаків потрапляє молодий Мустафа-ага. С. Непорадний відпускає полоненого ним татарина на волю. 5. Степан Судак розпутує мотузку на руках і за до ножа допомагає багатьом вчанам. Під час нападу козаків на татар бранці тікають до річки в очерет. Зустріч Степана Судака з синами. Козаки переслідують татар. Павлусь всупереч застереженням батька і брата вирушає у небезпечну подорож, щоб визволити рідну сестру з неволі. 6. Павлусь розшукує сестру. Двічі зробив зупинку для перепочинку. Харциз Карий, який вислідив хлопця, не дав йому можливості подорожувати далі. Злодій продає Павлуся татарам-купцям. Карий раптово зустрічає козаків і намагається вдати із себе полоненого, що втік від татар. Гусейн впізнає Карого. Козаки дізнаються про долю Павлуся. Суд над харцизом, який чинить Гусейн. 7. Павлусь сподобався багатому татарському купцю Сулейману. Сулейман привіз хлопця до себе і подарував його своєму синові Мустафі. Хлопець терпить приниження від молодого хазяїна, але думка про пошуки сестри підбадьорює його. За непокору Павлуся відправляють служити на конюшню. Хлопець тікає, заздалегідь приготувавшись до цього. Перешкодою до втечі був татарин, якого Павлусь намагався обдурити різними балачками. Хлопець повертається до Мустафи, його очікує чергове покарання. Кару призупинено. Павлусь від’їжджає до Девлет-гірея. 8. Павлусь потрапляє у Бахчисарай на прийом до Девлет-гірея, який намагається знайти відповідь на запитання: «Що відомо про мого сина Мустафу?» Щоб дати відповідь на це запитання, Павлусь, вдаючись до хитрощів, пропонує Девлет-гірею віднайти сестру Ганнусю. Сестру знайдено. Хвилююча зустріч Павла з Ганнусею. Павло інструктує сестру перед розмовою з Девлет-гіреєм щодо його сина Мустафи. Брат з сестрою перебувають при дворці Девлет-гірея, поки тривають подальші пошуки Мустафи. 9. Під час перебування у Девлет-гірея Павлусь згадав, як на Україні святкується Різдво (колядки, щедрівки, ковзання на санках). Повернення хана з сином додому. Викривається хитрість Павла стосовно того, що Ганнуся бачила, як склалася подальша доля Мустафи у козаків. Хан пропонує хлопцю з сестрою залишитися жити з ним, прийняти нову віру. Павло просить для себе і сестри вільну, щоб повернутися на Україну, а також викупити у Сулеймана-ефенди земляка Остапа Швидкого. Надеюсь что
(1902)Літературний рід: епос.Жанр: повість.Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі.Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний ґазда Василь Чоп’як, його дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.Сюжет твору: заможний ґазда Василь Чоп’як віддає свою дочку Па-расинку за нелюба Тодорику (дівчина закохана в Михайла Федорчу-ка) — старий Івоніка на весіллі каже, що шкодує за такою невісткою, як Парасинка, його Михайло був би прекрасною парою, проте його скоро заберуть до армії; Михайло — чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава — байдужий до господарства, не любить землі; Івоніка каже, що він не одержить у спадок землі, якщо не зміниться — Івоніка зізнається Докії, що має гроші, щоб відкупити Михайла від армії, проте не знає, чи вдасться — Марія була трудолюбивою ґаздинею і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчила їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься, що близьке піде далеко від неї, а далеке стане близьким — жид, з яким Івоніка домовився про Михайла й дав гроші за викуп із солдатчини, десь зник, тож Михайло вимушений іти до армії — Михайло все частіше думав про панську робітницю Анну, нещасну дівчину, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші — якось Михайло зустрівся з Анною, яка поверталася з лісу, їй привиділося, ніби з ліска летить щось темне з вогняними очима, Михайло заспокоїв дівчину — тим часом Сава нишком носив Рахірі крадені вдома борошно, сир… — восени Федорчуки із сумом провели в армію Михайла — хлопцеві дуже тяжко було в солдатах, навіть закрадалася думка про дезертирство — тепер щотижня до нього приходив батько, усіляко підтримував сина — Марійка гнівалася на Саву, казала, що той не одержить землі, якщо й далі буде з Рахірою — Анна під серцем носила дитину, люди стали вже це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія — якось зустрілися на пасовиську Анна й Рахіра, Рахіра почала випитувати, хто ж батько майбутньої дитини, вони почали сваритися й Анна навіть ударила Рахіру й сказала, що про неї, ледащицю й відьму, кажуть у селі — Рахіра поскаржилася на Анну Саві — Михайло був удома у відпустці — Сава попросив Михайла піти разом з ним уночі до панського лісу й набрати там дерева, щоб відремонтувати огорожу; Михайло вважав це крадіжкою, проте згодився — на другий день лісник приніс Марійці страшну звістку: у панському ліску знайдено вбитого Михайла — багато людей зібралося у Федорчуків, коли зайшла до хати Анна й кинулась до Михайла, усі збагнули, хто батько ще не народженої дитини — Анна кинулася до Сави й кричала, що він убивця — Івоніка вийшов на двір і став гаряче молитися, бо зрозумів, що «за землю підняв Сава руку на свого брата, лиги за землю!., іншого тут не могло бути» — на другий день приїхала комісія і встановила, що в Михайла стріляли зблизька, що він вижив би, якби відразу його знайшли в ліску — Сава був блідий і трясся, ніби від пропасниці — лікар помітив на його штанях кров, проте він пробелькотів, що то від зайця — Саву запідозрили, але нічого не знайшли — коли робили розтин тіла, з нього випала куля; Івоніка підняв її і заховав, кулю впізнав: саме такими стріляв Сава — Івоніка боявся втратити й другого сина — Саву забрали до міста — відбулося поховання Михайла— Анна народила близнят (двох хлопчиків) — навесні за порадою Докії Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика на утримання, проте вона вигнала Анну — на Різдво, коли Марійка була сама в хаті, то до вікна підійшов якийсь чоловік і сказав, що бачив, як у ліс Михайло йшов із Савою, а говорить він про це тільки тепер, бо не хоче мати камінь на душі — через брак доказів Саву відпустили — він пішов до Рахіри, кажучи, що не потребує батькової землі й піде з жінкою на заробітки до Молдови — Анна жила з божевільною думкою вбити Саву, а той однієї її і боявся — померли близнята Анни й вона ніби збожеволіла (бродила полями, заходила до хат, не впізнаючи нікого) — Івоніка картав дружину, що та не прийняла онуків — Анну відвезли до шпиталю (гроші на лікування зібрали всім селом) — пройшло шість років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу годували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому півхати, а землею не наділили (хай сам заробляє) — Докіїн брат Петро став лісником і одружився з Анною, минуло п’ять років, і в них народився хлопчик — Івоніка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.
