ВИШИВАНКА – національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь-зв’язок, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. За формою – це біла вишита сорочка, виготовлена з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Вона – символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому – кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки. Характерно і показово: символіка новітніх українських вишиванок у своїх образах збігається з орнаментами давніх трипільських часів. В цьому – спадкоємність наших культурних виявів. Вишиванка – це й оберіг людини від лихого ока та злих духів. Національне вбрання, національний костюм – це щось більше, ніж одяг. Науковці вважають, що у національному вбранні народ кодує свої «щастя і долю, життя і волю», як про те ідеться в обрядових (традиційних) піснях.
Вишиванка – чи то вишита сорочка, що в її орнаменті зазвичай відображено місцеві особливості та символіка – це для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, а у наш час ще й один із символів, за яким вирізняється українець у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі. Яскраві кольори, фантастичні візерунки-символи, багатство фантазії майстрів – усе це і є вишиванка. Вишиванка ще й ознака приналежності до свідомої спільноти, яка усупереч всьому пробиває собі шлях і утримує ідентичність України. На цьому тлі поява у багатьох українських містах і селах сотень людей у вишиванках у святкові дні виглядає як справжній сплеск патріотизму, як пошанування Дня Незалежності держави. Не менш важливо і те, що носити вишиванки стає усе більш модною тенденцією і перетворюється на модний бренд України у світі (недарма і футбольні уболівальники на ЄВРО-2012 вишиванки купували, і поп-зірка Мадонна у подарунок сучасний варіант української вишитої сорочки).
Тож носімо на долю і щастя вишиванку, це наш український космос і наш національний оберіг…
У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».
Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.
Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.
Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.
Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.
Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».
Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності, революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми. Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії. Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).
Вона – символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому – кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки.
Характерно і показово: символіка новітніх українських вишиванок у своїх образах збігається з орнаментами давніх трипільських часів. В цьому – спадкоємність наших культурних виявів.
Вишиванка – це й оберіг людини від лихого ока та злих духів.
Національне вбрання, національний костюм – це щось більше, ніж одяг.
Науковці вважають, що у національному вбранні народ кодує свої «щастя і долю, життя і волю», як про те ідеться в обрядових (традиційних) піснях.
Вишиванка – чи то вишита сорочка, що в її орнаменті зазвичай відображено місцеві особливості та символіка – це для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, а у наш час ще й один із символів, за яким вирізняється українець у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі. Яскраві кольори, фантастичні візерунки-символи, багатство фантазії майстрів – усе це і є вишиванка.
Вишиванка ще й ознака приналежності до свідомої спільноти, яка усупереч всьому пробиває собі шлях і утримує ідентичність України. На цьому тлі поява у багатьох українських містах і селах сотень людей у вишиванках у святкові дні виглядає як справжній сплеск патріотизму, як пошанування Дня Незалежності держави. Не менш важливо і те, що носити вишиванки стає усе більш модною тенденцією і перетворюється на модний бренд України у світі (недарма і футбольні уболівальники на ЄВРО-2012 вишиванки купували, і поп-зірка Мадонна у подарунок сучасний варіант української вишитої сорочки).
Тож носімо на долю і щастя вишиванку, це наш український космос і наш національний оберіг…