1)«Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму». 2)«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі». 3)«Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки». 4)«...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді-став за це між плечі штурхана». 5)«Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...» 6)«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо». 7)«Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує». 8) «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мис-ливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання». 9) «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?» 10) «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз-носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював дички. Хто просив, нікому не відмовляв»
Славко Беркута - це хлопчик приблизно 13 років, що є головним героєм твору "Шпага Славка Беркути". Хлопець проживає у славетному Львові та захоплюється фехтуванням та спелеологією. Фехтування - це мистецтво двобою шпагою, а спелеологія - це наука, яка займається вивченням печер. Такі захоплення кажуть про те, що Славко особистість досить неординарна. Хлопець має чудові стосунки з батьками, довіряє їм свої тайни, співчуває нещастям. У Славка є багато друзів, проте є й неприятелі. Наприклад, Славко досить часто страждає через недовіру інших учнів класу. Образ Славка в цілому позитивний, адже хлопець добродушний, щирий, вміє долати перепони, прагне займатись самореалізацією.
Природа відігравала особливу роль у житті Лесі Українки.Весна,осінь,зима,літо-це не просто пори року,що замінюють одна одну.Весна для хворої на туберкульоз Лесі була передвісником тепла,надією на одужання Літо- це сонце,тепло,ласкавий вітерець.Улітку Леся почувала полегшання,хвороба неначк відступала,а настрій був бадьорий Осінь і Зима приносили з собою дощі,холоднечу.Але погода ніяк не впливала на творчу активність поетеси Ніяка погода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю.З ніжністю писала Леся Українка про ліси і озера Волині,синій дніпро південні степи України,чудові карпати і мінливу красу Чорного моря
2)«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
3)«Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
4)«...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді-став за це між плечі штурхана».
5)«Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...»
6)«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо».
7)«Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
8) «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мис-ливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
9) «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?»
10) «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз-носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював дички. Хто просив, нікому не відмовляв»