Обновилась, яко орля,Юность мого серця;Розпустила душа крила;Пісня ллється, ллється...КулішXIVТак! тільки божество бува таке блаженне!З любові я святий!.. святе моє кохання!І де ж на світі є хтось інший, окрім мене,Щоб мав такі, як я, шляхетні почування? Хай скептики речуть: "Є тисячі! стидався б!Твої чуття ні кращі, ані гірші..."А я, мов гімназист, що вперше закохався,Із пафосом пишу наївно щирі вірші.XVаІ весело, і страшно...І радощі, і сум...Затемнюється розумЗ усяких п'яних дум. Що ж діється зо мною?я в пеклі чи в раю? - Та ні! Я загадавсяПро милую свою! Невже ж таки направдуМене кохаєш ти?Невже ж на світі долюЯ зміг-таки найти?бЛітав соловейко в рожевий городчик,Кохав-бо він рожу.А поруч коханки він навіть не бачивТернину негожу. Та знудилась квітка од птащиних співів, -Їй щирості хтілось,Відради, розваги... І от - до терниниВона прихилилась. Щасливеє терня спершу аж боялосяДолі такої...Чи треба розказувать повість коханняМойого та Зої?вСидю я в самотині,Та не з журбою:Якщо мене ти любиш,То ти зо мною. Ні лащень, ні обіймівМені не треба:Я ж знаю: ти кохаєш, -І я - цар неба.гЖахавсь я любові, - гадав, що коханняНам працю спиняєАж бачу я, любко, що й крихітки правдиУ тому немає. Тебе ж я кохаю, а чую, о в менеПодужчали руки;Ще більше душа моя лине до світлаЗнаня і науки.дДивись на тую зірку: -Ото моя.А поруч неї друга:Ото твоя. В тих зорях ми й по смертіЗійдемся знов,І знову нам засяєСвята любов.еМій краю! за тебе прийнять не лякаюсьНайгіршого лиха,Бо всякеє горе, недоля, скорботаТепер мені втіха. Дурниця всі рани й душевні, й тілесні,З нудьгою чи з кров'ю:Бо знаю я, серце, що всі мої боліПогоїть любов'ю.XVIТак пишуть школярі... А що ж робити:Я знов дитина!Рефлексіє, щезай! бо час - радіти:Така година!XVIIГей, вінок,Кучерявий од квіток!З рожі квітЗакохавсь під гіацинт. Ой, не білая ж то рожа:Біла жіночка, хороша.Гіацинт, що так навис, -Пасма темних кіс. Море, грай!Білий замок обмивай.Хвиля йде, -Білий замок аж гуде. Ой, не синяя ж то хвиля,А хвилястая мантилля;Мармуровий замок звутьБілосніжна грудь.XVIIIСеренадаЛягає тінь вечірняяНа небо голубе...Зійди ж, моя ти зіронько,Я жду, я жду тебе! Щебечуть між бананамиСпівці солодких мрій...Заждавсь я, сива горлинко!Виходь, виходь мерщій! Затишную альтаночкуВ лавровому садуЯ вистелив трояндамиІ жду, фіалко, жду!XIX(З Гете)Я покинув хату любкиІ ступаю тихо внизСеред сутінку нічногоУ густий, розлогий ліс. З-поза гілля ллється місяць;Вітерець не шелестить;А з похилених берізокСвіжий ладан капотить. Скільки щастя й осолодиЯ з такої ночі п'ю!Скільки тихої відрадиВ душу лащиться мою! Ну, й чого б іще бажати! - А зачув би любчин клич, - Дав би тисячу тих нічокЗа єдину з нею ніч.XX(Іспанський романс)З-поза срібного тумануХвиля срібного фонтануПлеще та бринить...Сад дрімає... Тиша... Темно...Чи не тінь отам таємноЛедве шелестить?! Бачу постать... Легкість стану...Так! се ти, моя гітано!Серцем чую я!Довго ждав я, повний муки...О! впади ж мені на руки,Милая моя!..ХХІГарячий шепіт з-поміж листя,Із полутьми.Під виноградною лозоюСиділи ми. Лукаво шелестіли пальми;П'янів весь сад.І я не знав, чи ти солодша,Чи виноград.Кінець "Святому коханню".(Заслона спадає)
Характеристика героя Петра Гулака в баладе "Рибалка" представляет собой описание основных черт его характера и поведения, иллюстрирующих его нравственность, поступки и отношения с другими персонажами.
1. Скромность: Петро Гулак - скромный и трудолюбивый человек, который своим примером показывает важность и ценность усердной работы и стремления к достижению цели. Он не жалуется на трудности и всегда старается сделать все возможное для достижения поставленных целей.
2. Любовь к природе: Петро Гулак - истинный ценитель природы, он проводит много времени на рыбной ловле, погружаясь в красоту окружающего мира. Он восхищается природой, считая ее частью себя и видом отдыха от повседневной жизни.
3. Дружелюбие: Петро Гулак хорошо относится к другим персонажам и готов помочь им в нужде. Он умеет находить общий язык с разными людьми и считает, что дружба и поддержка друг друга имеют большое значение в жизни.
4. Ответственность: Герой балады также проявляет высокий уровень ответственности по отношению к своему делу - рыбалке. Он понимает важность выполнять свои обязанности и поэтому всегда старается быть осторожным и аккуратным, чтобы ничего не испортить и не уронить.
5. Упорство и напористость: Петро Гулак является настойчивым и целеустремленным. Если у него возникают трудности, он не сдается, а находит способы и решения, чтобы преодолеть их и добиться желаемого результата.
Рассказывая о характере Петра Гулака, можно привести следующий пример:
В баладе "Рибалка" Петро Гулак представлен как мужчина, который любит проводить время на рыбалке в гармонии с природой и самим собой. Он весьма дружелюбен и сумел завоевать уважение и доверие других рыбаков, которые видят в нем настоящего профессионала. Он всегда готов поделиться советами и помочь тем, кто нуждается в них. Петро Гулак отличается упорством и настойчивостью: если что-то идет не так, он ищет пути решения проблемы, не останавливаясь на полпути. Все эти черты характера делают его ярким и уважаемым персонажем балады "Рибалка".
Таким образом, Петро Гулак представляет собой пример скромного, дружелюбного, ответственного и упорного человека, который любит природу и стремится достичь своих целей. Эти качества делают его героем, с которым могут идентифицироваться многие школьники и найти вдохновение в его поступках и отношении к миру.
Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. цю аксіому доводили і , і мольер, і багато інших майстрів художнього слова. не лишився осторонь і український драматург іван карпенко-карий. у комедії "сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття - моральні принципи. таких героїв у п'єсі двоє: герасим калитка і кум його савка. проте, попри спільну в житті мету - здобуття грошей, - якими різними є ці персонажі! у першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них - різні. першою і центральною фігурою п'єси є багатій герасим калитка. він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. не спиться мені, не їсться мені" найперше його цікавить матеріальне, а духовне - повністю знецінюється. так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. у робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "люде в київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для божого дому й шість худобу ганять в празник гріх. блажен чоловік, іже скоти милує". невже калитка насправді такий богомільний? ні, факти з його життя свідчать, що це не так. і думає він у цей момент не про те, щоб вшанувати церковне свято, а про те, що "скотина гроші коштує". і, звичайно ж, центральна інтрига твору - купівля фальшивих грошей - явище протизаконне, але цього, справжнього гріха, герасим не боїться. коли савка, якого калитка взяв у компаньйони, повертається із міста, успішно розмінявши "фальшиві" купюри, коли сповіщає, що гроші "годяться", герасим розчулено каже: "куме, вашими устами бог говоре". лицемірство є ще однією виразною рисою цього персонажа. перед своїми друзями він прагне мати вигляд доброго та чесного чоловіка, який дуже любить свою жінку. насправді він поводиться зі своєю дружиною жорстоко. ось що говорить сама параска: "бий, бодай тобі руки посохли! і замолоду з синяків не виходила, бий і на старість! у! харциз - коняку жаліє, а жінку бить збирає" втім, до бійки справа не доходить: як тільки на порозі з'являється копач - герасим цілує параску. другим, хто прагне здобути гроші будь-якою ціною, є савка - змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. доведений до відчаю, савка згоден продати дияволу власну душу: "пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей". савка розмірковує про те, що, мабуть, сусідський поміщик жолудь має "нечисті гроші", тобто, він вже скористався цією можливістю. але наприкінці цієї ж яви савка робить ще один висновок: "е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя". і у цих словах - уся суть конфлікту, тут заховано корінь зла. про людину, яка ставить на перше місце в житті багатство, можна впевнено сказати, що вона продала душу дияволу. під час поділу грошей і калитка, і савка готові вбити один одного. втім, коли справу провалено, коли герасиму не дали накласти на себе руки, савка кається. і його покаяння - це справжнє покаяння людини-християнина: "буде здоров'я - будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає". на жаль, з боку калитки покаяння ми не чином, у п'єсі "сто тисяч" іван карпенко-карий утверджує ідею духовності як основи людського життя.
Хай скептики речуть: "Є тисячі! стидався б!Твої чуття ні кращі, ані гірші..."А я, мов гімназист, що вперше закохався,Із пафосом пишу наївно щирі вірші.XVаІ весело, і страшно...І радощі, і сум...Затемнюється розумЗ усяких п'яних дум.
Що ж діється зо мною?я в пеклі чи в раю? - Та ні! Я загадавсяПро милую свою!
Невже ж таки направдуМене кохаєш ти?Невже ж на світі долюЯ зміг-таки найти?бЛітав соловейко в рожевий городчик,Кохав-бо він рожу.А поруч коханки він навіть не бачивТернину негожу.
Та знудилась квітка од птащиних співів, -Їй щирості хтілось,Відради, розваги... І от - до терниниВона прихилилась.
Щасливеє терня спершу аж боялосяДолі такої...Чи треба розказувать повість коханняМойого та Зої?вСидю я в самотині,Та не з журбою:Якщо мене ти любиш,То ти зо мною.
Ні лащень, ні обіймівМені не треба:Я ж знаю: ти кохаєш, -І я - цар неба.гЖахавсь я любові, - гадав, що коханняНам працю спиняєАж бачу я, любко, що й крихітки правдиУ тому немає.
Тебе ж я кохаю, а чую, о в менеПодужчали руки;Ще більше душа моя лине до світлаЗнаня і науки.дДивись на тую зірку: -Ото моя.А поруч неї друга:Ото твоя.
В тих зорях ми й по смертіЗійдемся знов,І знову нам засяєСвята любов.еМій краю! за тебе прийнять не лякаюсьНайгіршого лиха,Бо всякеє горе, недоля, скорботаТепер мені втіха.
Дурниця всі рани й душевні, й тілесні,З нудьгою чи з кров'ю:Бо знаю я, серце, що всі мої боліПогоїть любов'ю.XVIТак пишуть школярі... А що ж робити:Я знов дитина!Рефлексіє, щезай! бо час - радіти:Така година!XVIIГей, вінок,Кучерявий од квіток!З рожі квітЗакохавсь під гіацинт.
Ой, не білая ж то рожа:Біла жіночка, хороша.Гіацинт, що так навис, -Пасма темних кіс.
Море, грай!Білий замок обмивай.Хвиля йде, -Білий замок аж гуде.
Ой, не синяя ж то хвиля,А хвилястая мантилля;Мармуровий замок звутьБілосніжна грудь.XVIIIСеренадаЛягає тінь вечірняяНа небо голубе...Зійди ж, моя ти зіронько,Я жду, я жду тебе!
Щебечуть між бананамиСпівці солодких мрій...Заждавсь я, сива горлинко!Виходь, виходь мерщій!
Затишную альтаночкуВ лавровому садуЯ вистелив трояндамиІ жду, фіалко, жду!XIX(З Гете)Я покинув хату любкиІ ступаю тихо внизСеред сутінку нічногоУ густий, розлогий ліс.
З-поза гілля ллється місяць;Вітерець не шелестить;А з похилених берізокСвіжий ладан капотить.
Скільки щастя й осолодиЯ з такої ночі п'ю!Скільки тихої відрадиВ душу лащиться мою!
Ну, й чого б іще бажати! - А зачув би любчин клич, - Дав би тисячу тих нічокЗа єдину з нею ніч.XX(Іспанський романс)З-поза срібного тумануХвиля срібного фонтануПлеще та бринить...Сад дрімає... Тиша... Темно...Чи не тінь отам таємноЛедве шелестить?!
Бачу постать... Легкість стану...Так! се ти, моя гітано!Серцем чую я!Довго ждав я, повний муки...О! впади ж мені на руки,Милая моя!..ХХІГарячий шепіт з-поміж листя,Із полутьми.Під виноградною лозоюСиділи ми.
Лукаво шелестіли пальми;П'янів весь сад.І я не знав, чи ти солодша,Чи виноград.Кінець "Святому коханню".(Заслона спадає)