Я гадаю, що потрібно бути старанним і наполегливим в навчанні, сумлінним, вірним слову, точним і акуратним у роботі, вміти організовувати свій час і дозвілля, проявляти повагу до старших, піклуватися про близьких людей, бути скромним і ввічливим. Також виховання дисципліни, напевно, пов'язано з виконанням якихось обов'язків.
Під час небезпеки, коли країні загрожує ворог, весь народ стає на захист. Навіть діти намагаються бути корисними. Такий народ можна вважати могутнім і непереможним.Олександр Олесь у вірші «Печенізька облога Києва» оповідає про цікавий випадок в історії Київської Русі. Поет описує облогу Києва:Наче хмара, бідний КиївПеченіги облягли,Загриміли всюди сурми,Тарабани загули.Люди не могли вийти з міста, почався голод. Князь Святослав із військом на той час був у Болгарії і не знав про облогу. Довго міркували кияни, як попередити князя. І тут знайшовся хлопець, який знав мову печенігів і був готовий ризикувати. Йому вдалося обдурити ворога, вдавши із себе печенізького хлопця. Маленький герой добіг до Дніпра і поплив на той берег. Коли печеніги помітили це, то почали стріляти з луків. Тільки хлоп’я вже було далеко:А мале хлоп’я давно вжеСтепом котиться-летить…Сяють вогниками очі,Серце пташкою тремтить.Йому вдалося знайти й попередити воєводу Претича. Київ було врятовано. Хлопець здійснив справжній героїчний вчинок.Країна може пишатися такими дітьми. Вони здатні не тільки захистити, але й відродити її.
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
