І перед нею мов перед образом святим тієї матері святої. Нічого кращого немає, Як тая мати молода З своїм дитяточком малим. Тема трагічної жіночої долі намітилась уже в ранній творчості молодого Тараса Шевченка, і зрештою вона посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Звичайно, що проросла ця болюча тема з трагічних обставин особистого життя поета. Перед його очима повсякчас поставала злощасна доля матері-кріпачки, що «...молодою у могилу нужда та праця положили», раннє сирітство, нужденні поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер, що «...в наймах виросли чужих, у наймах коси посивіли».
«життя — бо ваше вже, а не моє. а тільки я так скажу вам на прощання. не з тієї пляшки наливаєте. п’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. марно п’єте. це, хлопці, не ваші напої. це напої бабські. а воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. ото ваше вино. а жаль — це не ваше занятіє. жаль підточує людину, мов та шашіль. перемагають горді, а не жалісливі! » у цих словах діда платона виражена основна думка твору. у такий спосіб довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир петро колодуб, від імені якого ведеться розповідь. для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через десну стала справжнім духовним очищенням. тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». завдяки цьому вогню, що викресав дід платон, тепер він, капітан колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть». найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. платон і савка гинуть, потопивши посеред десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. образи дідусів платона і савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Перед мною картина Монастирського "Запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. Обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. Зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. Довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина А. Монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. Усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас своє життя, щоб ми жили вільно.
мов перед образом святим
тієї матері святої.
Нічого кращого немає,
Як тая мати молода
З своїм дитяточком малим.
Тема трагічної жіночої долі намітилась уже в ранній творчості молодого Тараса Шевченка, і зрештою вона посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Звичайно, що проросла ця болюча тема з трагічних обставин особистого життя поета. Перед його очима повсякчас поставала злощасна доля матері-кріпачки, що «...молодою у могилу нужда та праця положили», раннє сирітство, нужденні поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер, що «...в наймах виросли чужих, у наймах коси посивіли».