Весна – це ясне блакитне небо, білі пухнасті хмаринки, що швидко пливуть по ньому, бо їх підганяє веселий весняний вітерець. Весна – це ранні квіти – проліски, фіалки, нарциси, кульбабки, молода зелена трава. Це дерева, по стовбурах яких з новою силою тече живильна волога, даруючи силу брунькам та квіточкам. Це тепло у повітрі, яке відчуваєш шкірою, це яскраве сонячне проміння, що будить усе навколо.
Після зимової тиші весна приносить із собою безліч радісних дзвінких звуків. Спочатку бринять об підвіконня краплі від танучих бурульок, шумлять весняні потоки, тріщить, ламаючись, крига на річці. Потім повітря наповнюють пісні птахів, що повернулися з теплих країв та починають будувати собі гніздечка. От уже й вітер не гуде серед голих віт дерев, а м’яко шумить новеньким молодим листям. А потім йде перший весняний дощ, рясний, щедрий, гримить перший грім.
А найпрекрасніше навесні – то квітучі дерева. Вони заквітають повсюди – в садах, у парках, лісах, на вулицях міста. Вони дуже красиві та мають солодкий приємний аромат. Здається, що потрапив у казку! А згодом квітки починають висихати, їхні пелюстки відриваються та падають додолу. І на їхньому місці починають вгадуватися майбутні фрукти – крихітні поки вишні, груші, яблука, персики. Буде чим поласувати літом!
Весна – то пора квітів. Найперше на чорній землі, ще крізь сніг, підіймають до сонця свою голівки проліски. Вони тендітні, проте такі сильні, що зуміли пробитися крізь товщу снігу. А в середині квітні настає пора нарцисів та тюльпанів. Особливо мені подобаються червоні, проте всі вони гарні по-своєму. Згодом у травні пишно розквітає бузок різних кольорів та півонії, а за ними – королева всіх квітів – троянда. У той час дерева та кущі вже стоять вбрані в яскраве зелене листя. І весна дарує нам у повній мірі свою яскраву та живу красу.
Для цього героя гроші-багатство й всьому голова:'Та це чортзна-що!Ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова!'
Йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять:"Настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають!"
Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами.В одруженні сина на Пузиривні він шукає лише наживи:"Мені треба невістку з приданнім,з грішми..."А віддавши дочку заміж Герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг.
У головного героя сліпа любов до землі:"Їдеш день-чия земля?Калитчина!Диханіє спирає..."та "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати без ліку!" та "Я не буду панувати,ні!Як їв борщ,так і їстиму,як мазав чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю"
Дуже заздрив Жолудю,Пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них:"Ой Пузирі!Глябіть,щоб ви не попались,а замість вас Калитку розіпре грошвою...Отоді я вам покажу,як хазяйнувать!..."