Тема: відтворення роздумів поетеси про сенс життя людини. Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано, перебуваючи далеко за його межами. Основна думка: «Нащо крилатим грунт під ногами»?«Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої». Жанр: поема. Віршовий розмір: диптих. Композиція: твір складається з п'яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Грунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думки але в той же час пов'зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема, у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її при значення на землі, любові до рідного краю. Сюжет: лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема, у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступала весна, скресала крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені « не з пуху, а з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії». Героїня твору любить Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що, де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим.
Максим ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». у дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано запорозьку січ, став би чи не першим в ній. привабливо, із симпатією письменник змальовує максима в молодості. він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний. свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. дід його, запорозький козак мирон ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість. душа максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. у його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити» аж доки не став отаманом банди. безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. максим страждав від безглуздої служби-муштри. коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. горілка, до якої максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. на прикладі життя максима панас мирний показав, як служба в царській армії нівечить людські душі. всякими максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. в пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і чщка. так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. максимів хутір стає пристановищем грабіжників. морально зіпсований солдатчиною, максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. про людську подобу нагадувала лише любов максима до доньки.
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ КНЯЗЯ ІГОРЯ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»«Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». «Слово...»
Кожний народ має свої погляди на морильні якості людини. ІЦ погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема «Слово о полку Ігоревім». Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже «Слово...» — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу. З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями. Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи! Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів. Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за її свободу:
«Сповнившись ратного духу, він навів спої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись па батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
«Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця».
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками. Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною сплою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорінь: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані». Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бой взаємодо взаємовиручка: «Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода». Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: «Ігоря хороброго полку — не воскресити!» Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога. Більше восьмисот років минуло з часу написання «Слова о полку Ігоревім», а воно живе і хвилює серця людей. Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою.
Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано, перебуваючи далеко за його межами.
Основна думка: «Нащо крилатим грунт під ногами»?«Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої».
Жанр: поема.
Віршовий розмір: диптих.
Композиція: твір складається з п'яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Грунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думки але в той же час пов'зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема, у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її при значення на землі, любові до рідного краю.
Сюжет: лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема, у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступала весна, скресала крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені « не з пуху, а з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії». Героїня твору любить Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що, де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим.