М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Мне нужно составить художний твир про природу на хортици

👇
Ответ:
Аделя6661
Аделя6661
25.02.2022
Ми дихаємо, живемо, працюємо. І часто, занадто часто не помічаємо навколо себе нічого, окрім своїх проблем. А адже нас оточує безліч живих істот, про яких ми не пам'ятаємо в повсякденній суєті.А дерева живі, як люди... як і люди, теж живуть, дихають, ростуть, працюють. Їх робота в природі важливіша і потрібніша, ніж робота людей, тому що виділяти кисень з вуглекислого газу можуть тільки рослини – ніхто в усьому світі більше на це нездатний. А ще дерева в лісі дають їжу і дах комахам, тваринам, грибам, бактеріям. І дерева, як і люди, теж хочуть жити. А люди бездумно рубають дерева, не відчуваючи їх болю, не чуючи їх благання про пощаду.Коли я представила себе деревом, я пережила ті почуття, яких у мене раніше ніколи не було. Ось я стою на рідному місці, а люди приходять, ламають мої гілки-руки (яка біль!), розводять багаття; багаття розпалюється, його іскри все ближче, все гарячіше... Під час пожежі мені боляче і страшно, я кричу і розумію, що нема кому мені до Повернувшись в дійсність, я з полегшенням зрозуміла, що це була всього лише гра уяви. Але і цей короткий досвід – гра розуму – виклав у мене жорстокий урок: те дерево, яким була я, згоріло! Воно ніколи – чуєте: Ніколи! – Більше не буде жити! Воно зникло безслідно, тому що загинуло з вини людей, загинуло не своєю смертю.Якщо жива істота гине природною смертю, вона не зникає для світу. Останки її допомагають жити іншим вихованцям природи, використовуються в їжу, для будівництва укриттів, служать добривом, навіть дають паростки, які, як діти, тягнуться до світла на коренях попереднього роду. Коли в природний кругообіг життя і смерті нерозумно втручається людина, цей процес спотворюється, як у кривому дзеркалі.Люди, звичайно, виправдовують свої дії господарськими потребами – будівництво, виробництво паперу та меблів, необхідність розвивати легку і важку промисловість. Ті представники людства, які більше за інших думають про завтрашній день планети, садять замість вирубаних дерев нові. Однак людина, навіть найрозумніша, найтурботливіша, найсвідоміша, занадто часто відноситься до втрат, що наносяться природі, дуже просто: зрубав – посади взамін. Думки навіть не допускає, що разом зі зрубаним деревом загинув цілий світ, який не відновиш, тому що цей світ унікальний і неповторний.Для людини – головного споживача природних ресурсів – це навколишнє середовище. Він сприймає природу як середовище споживання, з якого можна брати, брати і брати. І лише той, хто розуміє, що навколишнє середовище – частина величезного, унікального, неповторного світу, дуже крихкого, здатний зберегти цей світ, не допустивши його зникнення.Слід вивчати закони природи, ставитися до кожного з її представникові як до рівного собі, поважати його б життя, тоді жити в природі нам буде радісно і легко. Адже велика утрата починається з малого – з думки про всесилля і вседозволеності.Тільки людина доводить природу до стану безслідно зниклого середовища свого проживання! Люди, схаменіться, поки не пізно!Ми – господарі нашої природи, а вона – комора сонця з усіма її скарбами. І ми, як молоде покоління, зобов'язані її зберегти і показати природу нашого дитинства нашим дітям. Адже, руйнуючи одну ланку, ми ламаємо цілий ланцюжок. Так давайте збережемо нашу природу, за яку воювали наші предки, яку ми бачимо зараз.
4,4(34 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
arishasmirnova2
arishasmirnova2
25.02.2022
Чи спростилися би стосунки

Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.

Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.

Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?

Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
4,7(97 оценок)
Ответ:
1234дмит232323
1234дмит232323
25.02.2022

 Ось нарешті настало літо. Саме тоді хочеться покупатися в морі, помалювати щось на піску... Так було з однією дівчинкою Мариною. Одного спекотного дня, коли безжаліснопекло сонце дівчинка прогулювалась берегом моря і збирала різні красиві камінці і ракушки. Але як не втриматися від того, щоб намалювати якийсь малюнок. І дівчинка присівши, почала возити пальчиком по піску та намалювала мене,хлопчика-фігурку. Намалювавши його Марина радісно побіжала додому, бо вже почало сутеніти. Наступного дня дівчинці закортіло знову пійти до моря, подивитися як там я. Як вона здивувалася, коли побачила, що я зник й до самой води виднілися якісь маленькі сліди мізерної фігурки. Тоді вночі, коли я ще був намальований на березі, меністало дуже нудно і я захотів подивитися що там робиться насправді на світі. Тут мене  почали омивати теплі хвилі, що від цього тепла я враз відчув як я оживаю і встаю на ноги. Я підвівся і захотів вже рушити, як велика хвиля накинулася на мене і потягла мене у море. Коли вона мене затягувала я встигнув вхопитися за якусь ракушку, але хвиля була сильнішою і продовжувала затягувати мене і ракушку за яку я тримався. І тут я потрапиши вже у море, відчув як я тону. Але ракушка стала мені в пригоді. Я умостився у її дно і чекав, що буде далі. А мене все уносило далі і далі... Я знав, що врятуюсь тільки тоді, коли якась людина повторить мої обраси на малюнку і тоді я зможу пересилитися в інше тіло. Одного дня коли я все плив, настала велика буря. Я зрозумів, що зараз мене накроє хвилею та затопить мене. Але тут, немов би зрозумівши моє попередження одна дівчинка на ім*я Ганнуся, їхавши додому зі школи, повторила мої обриси, намалювавши мене на вікні трамваю. І тоді я квапливо пересилився на той малюнок, залишивши ту страшну бурю тільки у своїх спогадах, як старшну пригоди. Тут же я познайомився зі 

4,6(76 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ