кожний з нас неодноразово чув або й сам ставив таке запитання. пояснення були і будуть різні. аналогічне ж запитання до ісуса христа сформулював прокуратор понтій пилат. «і сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і заявляє їм: жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).
сьогодні, коли християнська спільнота світу, вірні церкви христової – католики, протестанти, православні та греко-католики нашої країни урочисто вшанували свято світлого воскресіння христового, таке традиційне запитання знову актуалізується. у цьогорічній пасхальній радіопередачі «благовіст» (1 травня 2016) про сутність божої істини ще раз нагадав християнам святіший патріарх київський і всієї руси-україни, предстоятель української православної церкви київського патріархату (упц-кп) філарет (денисенко).
згадаємо слова теолога, філософа і письменника сорена к’єркегора (1813-1855) (данія): «чи можна з історії дізнатися що-небудь про христа? ні, чому ж? тому що взагалі нічого не можна знати про христа. він – парадокс, предмет віри, доступний тільки для віри. будь-яке ж історичне повідомлення є повідомлення знання, отже, із історії не можна нічого дізнатися про христа. щоб ми не дізналися про нього, чи мало, чи багато, не дізнаємося нічого про нього такого, яким він був воістину. таким чином, дізнаєшся про нього щось інше, аніж те, хто він є, отже, нічого не дізнаєшся про нього або дізнаєшся про нього неправильне… про нього нічого не можна знати, в нього можна тільки вірити». вчений також стверджував, що особистість набуває себе в бозі. за словами теолога, на шляху до бога людина долає три стадії пізнання свого існування: естетичну, етичну та релігійну. а ще пам’ятаєте христове: «твоя віра спасла тебе; іди в мирі! » (луки 8: 50). віра – засіб єднання людини з богом. вона робить кожного з нас невід’ємною суттю цілого.
так, з одного боку, перед запитанням до ісуса христа: «а що таке істина? » пилат запитав його: «то ти цар? ісус відповів: ти сам кажеш, що [я] цар. я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину. кожний, хто від істини, слухає мого голосу» (івана 18: 37). з іншого, – пилат повірив/не повірив в остаточну істину сина божого, зрештою, опосередковано або й безпосередньо про це свідчать всі євангелісти: «невинний я в крові цього праведника! [ісуса христа] (матвія 27: 24)»; «але що злого вчинив він? » (марка 15: 14); «яке ж зло він зробив? нічого вартого смерті не знайшов я в ньому» (луки 23: 22)»; «жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).
автори біблійної енциклопедії брокгауза (фріц рінекер та герхард майєр) стверджують, що у біблії відсутні суперечки про ісуса, подібні до тих, які ведуть філософи. запитання пилата: «що таке істина? » – відразу проявляється у своїй глибокій неістинності як фактичне уникнення ісуса, яка й повстає перед прокуратором в образі ісуса христа. натомість, він – ісус христос у біблії пізнається, відкривається, переживається, здійснюється.
у свій час святий, отець і учитель церкви (молодший брат св. василія великого) григорій ніський на запитання: «що є християнство? » – відповів: «уподібнення богу в міру людського єства». у цих словах зафіксовані дві аксіоми: 1) християнства нема без христа; 2) християнства нема без людини, яка прагне уподібнитися христу настільки, наскільки це можливо її природі.
Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми.
Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна.