Об'яснити думку, яку ви автор у своїх віршах я не зможу, але я розумію, що ці слова торкаються сімейних відносин, які рухнуть. "Ми не ми" - будемо вважати, що "ми" це дівчина і хлопець, чоловік і дружина, брат і сестра, які були одним цілим. І в не згоді, в не порозумінні сила об'єднаності втрачається, і також руйнуються "ми". "Я не я" - це коли ти не впізнаєш себе, не контролюєш свої емоції. Коли твоє " Я " перевершило самого тебе.
Якщо коротко, то "про що" можна знайти ось у цих рядках: "Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти; По морю гуляти, Слави добувати, Із турецької неволі Братів визволяти." Мова йде про те, як козацький отаман Гамалія взяв своїх козаків-вояків та й поїхав визволяти з турецького полону товаришів-побратимів, котрих до того схопили яничари і посадили в темницю в кайдани. Полонені козаки звертаються до природи - вітру, хвиль - щоб та до м донести до отамана звістку про те, що вони потребують до чекають на своїх товаришів, інакше турки їх стратять. Визвольний похід завершився вдало, полонених визволено.
Вороні, що молилась день від дня, Вславляючи свою пташину віру, Десь так за місяць до великодня Бог дав шматок «Любительського» сиру. Сидить Ворона в лісі між гілляк І вертить тим сирком і так, і сяк. То пхне в дупло, то суне поміж віти, В гніздо ховає й знов виймає звідти, Аби лише нанюхатися всмак. А з’їсти не наважиться ніяк: Триває піст, то й змушена говіти. Минає тиждень, другий проліта... Говіє наша страдниця свята, Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого! Охляла, бідна, схудла до знемоги. А сир лежить, поглянеш — сміхота: Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього. Вороні хоч би що — анітелень. Кінець кінцем настав жаданий день, Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! — Не кришиться — твердий, як каменюка, Немов лукавий клав його під прес! Ворона зла! Бо нічим розговітись. Тримає в дзьобі свій делікатес. Аж тут Лисиця виткнулася звідкись І мовить, звівши очі до небес: «Голубонько, Христос воскрес! Про тебе ходить чутка в нашім борі, Що ти співаєш у церковнім хорі. Я ж страх люблю божественні пісні, Вони такі душевні, чарівні!.. Молю тебе, співачко незрівнянна, Утіш мене своїм меццо-сопрано, Псалом якийсь чи пісню заспівай. Ну, я чекаю, любонько, давай!..» Ворона вниз поглянула спроквола, Розкрила рота й видала «вокал»... Сир випав з дзьоба, полетів додолу І вбив руду Лисицю наповал.
"Ми не ми" - будемо вважати, що "ми" це дівчина і хлопець, чоловік і дружина, брат і сестра, які були одним цілим. І в не згоді, в не порозумінні сила об'єднаності втрачається, і також руйнуються "ми".
"Я не я" - це коли ти не впізнаєш себе, не контролюєш свої емоції. Коли твоє " Я " перевершило самого тебе.