українській літературі є ціла низка жіночих образів, які уособлюють вірність, красу, мужність, любов до рідного краю. Серед жіночих образів нелегкої долі, але відданих Україні, є образ Роксолани.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, і я хочу долучитися до цієї почесної місії.
Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, на всі часи перетворився для українського народу знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка — це не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.
Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власний погляд на творчість великого Кобзаря, у мене в душі і серці існує власний, ні на кого не схожий митець.
Я маю власне розуміння й бачення творчості Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.
У комедії "Сто тисяч" Івана Карпенко-Карого Параска - це дружина головного героя, Герасима Калитки. Параска - героїня другого плану. Вона надзвичайно працьовита, не дивлячись на те, що живе подружжя, ні в чому собі не відмовляючи. Параска - справжня господарка і хоче таку ж саму невістку. Параска Калитка за словом до кишені не лізе, навіть у розмові з чоловіком. Але, все ж таки, побоюється його, бо шанує і любить. Вона може порадити і дуже радіє, коли до неї прислухаються: "Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать". Інколи вона навіть намагається повчати Герасима.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.