Кожна людина,мабуть, точно замислювалась над тим,чому існує людство,та чому сама людина існує взагалі. Неважливо,коли.Для розумної людини природно задаватись таким питанням.Найбільше,для розумної природно прагнути чогось більшого,ніж звичайне життя, наприклад добра, багатства,краси або навіть безсмертя. Але,кожна людина,на жаль,знає,що вона не вічна,і її життя коротке,навіть якщо у Бога попросити безсмертя і щиро в це вірити,все одно нічого не зміниться,тільки даремно людина витратить цей час.Але,людина може залишити після себе щось корисне для людства,щось важливе або революціонне:вона може написати книгу,зробити відкриття,придумати та створити ліки,або вакцину від якоїсь конкретної болячки,народити дітей та виховати нове покоління,надихнути іншу людину на хороші подвиги.Все це залишиться на нашій планеті–Землі,після того,як людина піде з життя. Багато людей,які вже давно померли,залишаються у людській пам'яті,тобто,вони ніколи не зникають.Тому,прагнути чогось високого-це природне бажання людини.Тому що людина–це розумна істота,а не двонога тварина,що позбавлена пір'я як тисячоліття тому назвав людину давньогрецький філософ Платон.
Объяснение:
удачі
Іван Сила із Мілкою повернулись у гори. Вони одружилися, але довго сидіти на одному й тому самому місці вони довго не змогли. Мілка згадала ,що мадам Бухенбах залишила їм цирк і запропонувала Іванові відновити його. Він був не проти. Вони зібрали усіх кого змогли з членів цирку і почали знов подорожувати з новою програмою. Цирк знову став найбільш очікуваною подією кожного міста, а Іван став знов дивувати глядачів своїми номерами й став улюбленцем не тільки дітей, а й дорослих. держи и не благодори (ответ вообще есть на знаниях я просто изменил его)
максимум не надо ставить
Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна.