Объяснение: В Україні колиску виготовляють тільки з чистих порід дерева — клен, калина, ясен, горіх, ліщина тощо. Розрізняють колиску опорну і підвісну. Колиску підвішують до стелі або розташовують біля ліжка батьків. У родині — колиска завжди одна (змінюються тільки покоління новонароджених, для яких вона є першим домом). По суті колиска в українських сім'ях сприймалася як один з оберегів дитини.З колискою пов'язані багато народно-обрядових дій: насамперед, туди кладуть нагрудний хрестик дитини, який вона отримала при хрещенні; обрядові речі — освячене зілля, лозу, часник тощо.
Забороняється колисати порожню колиску, щоб не накликати біди на дитину, а також не можна було гойдати її удвох, бо це могло спричинити сварку у сім'ї. Дорослим не можна в колиску сідати, повертатись до неї спиною чи залишати у дворі після заходу Сонця тощо — бо все це послаблювало оберегову силу колиски.
Объяснение:
Объяснение:В Україні колиску виготовляють тільки з чистих порід дерева — клен, калина, ясен, горіх, ліщина тощо. Розрізняють колиску опорну і підвісну. Колиску підвішують до стелі або розташовують біля ліжка батьків. У родині — колиска завжди одна (змінюються тільки покоління новонароджених, для яких вона є першим домом). По суті колиска в українських сім'ях сприймалася як один з оберегів дитини.З колискою пов'язані багато народно-обрядових дій: насамперед, туди кладуть нагрудний хрестик дитини, який вона отримала при хрещенні; обрядові речі — освячене зілля, лозу, часник тощо.
Забороняється колисати порожню колиску, щоб не накликати біди на дитину, а також не можна було гойдати її удвох, бо це могло спричинити сварку у сім'ї. Дорослим не можна в колиску сідати, повертатись до неї спиною чи залишати у дворі після заходу Сонця тощо — бо все це послаблювало оберегову силу колиски.
своïх записних книжках О.Довженко. Цей вислiв великого майстра
слова, всiєï укр. культури, безперечно, можна вважати його
творчим i життєвим кредо. Вiн належить до тих укр. письменникiв,
чия творча манера органiчно поєднала досягнення реалiзму та
романтизму. Що б не робив Довженко митець: знiмав кiно, писав пєси
чи сценарiï, створював генiальнi кiноповiстi чи розмiрковував над
тисячами питань у своєму Щоденнику завжди вiн залишався митцем
глибоко народним, закорiненим у рiдну земля, закоханим у ïï
людей i природу. Назавжди в його памятi залишились казковi сiножатi,
перший дзвiн коси, медовий запах трав i люди, серед яких народився, з
якими рiс, якi до на життєвому шляху. Мабуть, з дитячих лiт
мрiяв розповiсти про це, виношував задум довгими роками i втiлив його на
сторiнках кiноповiстi З. Д. (1954 — 1955).
Цей твiр Довженка цiкавий не лише як власне художнiй, але й як розповiдь
про народження митця. Це лiрична оповiдь мудрого фiлософа, полумяного
патрiота, генiального художника слова. Тонко вiдчував вiн красу
людськоï душi i красу природи, вважав, що без гарячоï любовi
до неï людина не може бути людиною творцем. Тому вже на схилi життя
захоплено i з синiвською вдячнiстю звертається Довженко до рiки
свого дитинства Десни. Колись вона назавжди зачарувала малого Сашка i
лишилася для нього зачарованою на все життя. Образ рiки постає
перед читачем з перших рядкiв повiстi, власне, з ïï назви, i
проходить лейтмотивом через увесь твiр. У ньому сконденсованi для автора
краса, болi i радощi народу, його рiдного придеснянського села. Це образ
символ великоï i малоï батькiвщини, вiн є головним в
образнiй системi твору. Довженко використав традицiйний фольклорний
образ рiчки, що символiзує рiку життя, яка тече то швидко i
бурхливо, то повiльно i розлого.