Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».
На неосяжному літературному небосхилі нашої України сяє чимало яскравих зірок. Сяйво одних таке яскраве , що помітне мільйонам, інші – знані тільки серед невеликого кола шанувальників. Але кожна з них є неповторна у своїй довершеності, індивідуальності розкриття світу та людських почуттів. Ми, як справжні астрономи, вивчаємо вже відомі сузір´я та розкриваємо імена нових світил. Одним з сяючих в ліричному сузір´ї української поетики є ім´я Олександра Олеся. Олександра Олеся називають українським Петраркою. Він – справжній новатор і реформатор в галузі лірики, яку він вивів з хуторянського застою й підняв на європейський рівень. Олесева лірика внесла в українську поезію силу психологізму, поривання до великого, масштабність образів і глибоку мистецьку інтуїцію.
