Ось опис з тексту: А те Хмарище було окрите гаями, справді наче хмарами. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами й очеретами. Через річку йшла до воріт гребелька. А ворота в Череваня не прості, а державськії. Замість ушул — рублена башта під ґонтовим щитом, і під башту вже дубові ворота, густо од верху до низу цвяховані. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — татарина або ляха. Так над ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи ні. Над щитом — гостроверхий гребінь із дубових паль, а округ хутора — годящий вал.
Мій улюблений літературний герой- Швайка з повісті" Джури козака Швайки". Я вважаю його прикладом для себе та хочу бути схожою на нього. Тому що він був сміливим, ніколи не опускав руки, завжди доводив діло до кінця. Він дуже прагнув здобути перемогу та встановити справедливість. Швайка мав ліпшого друга вовка, якого звали Барвінок. Барвінок врятував життя Швайці. Швайка був цілеспрямований та чесний. Отже, за його гарними рисами характеру, на мій погляд він найліпший літературний герой. Я дуже хочу на нього бути схожою
На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок. Самопожертва потрібна у цьому світі. Вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. Жертовність заради інших – це вищий прояв любові. Біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя. Яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати Климко – головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника. Хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька Кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. Климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. Повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це символ нескореного духу нашої нації. Отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.
А те Хмарище було окрите гаями, справді наче хмарами. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами й очеретами. Через річку йшла до воріт гребелька. А ворота в Череваня не прості, а державськії. Замість ушул — рублена башта під ґонтовим щитом, і під башту вже дубові ворота, густо од верху до низу цвяховані. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — татарина або ляха. Так над ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи ні. Над щитом — гостроверхий гребінь із дубових паль, а округ хутора — годящий вал.