Кожен повноцінний народ має власну історію, культуру, цінності. До таких цінностей ми, як правило, зараховуємо фольклор, легенди, священні книги. Але навіщо нам сьогодні знати про священні книги?
Я вважаю, що роль священних книг у житті людини неоціненна. Вони дають нам знання, допомагають розвиватися духовно. Це те, що підживлює народ зсередини. Такі книги розповідають про історичні події, людей, посланців Всевишнього.
У світі існує три таких письма – Веди, Біблія й Коран. Наприклад, Веди – це пам’ятка індійської культури. Означає вона «священне знання». Релігія вед – це художні образи, до яких впродовж багатьох віків звертаються митці. Ще однією священною книгою є Коран – основа мусульманської релігії. Це своєрідна збірка проповідей Мухаммеда, яка впливає на культуру народів Сходу. Ну і, звичайно, Біблія – наша священна пам’ятка літератури. У перекладі з грецької означає «книга». Це єдиний і неповторний символ усього християнського народу. Хоч ми й сприймаємо його, як єдиний текст, та відомо, що Біблія писалася різними авторами й у різний період часу та навіть різними мовами. Вона увібрала в себе історичні події святих, гімни, повчання, афоризми та багато іншого. Та найголовніше – заповіді Божі. Саме вони впродовж віків наставляють народ на праведне життя.
Хоч ці писання на перший погляд різні, та головною метою є до усвідомити людині світ, самого себе, відкрити душу.
Священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури вже багато століть несуть мудрість та вчать від найменших до найстарших основним цінностям у житті. Кожен епізод, образ спонукає до праведного життя. Це справжній духовний досвід минулих поколінь. Тому загальнокультурне значення священних книг є неоціненним.
Объяснение:
Захар Беркут - очередной классический украинский роман про борьбу народа с завоевателями. При этом в нем также присутствует тема классовой борьбы, предательства, необходимости сплотиться перед лицом общего врага, вечная проблема отцов и детей. В романе находиться место и для любовной истории, которая не была бы такой примечательной, если бы ее участники не находились, по воле случая, по разные стороны баррикад. Далеко не худший представитель жанра, выгодно выигрывающий за счет ярких персонажей и прекрасного слога автора, позволяющего увидеть все как наяву.
- борець за правду. Але чiтко виявляється i слабкiсть характеру Чiпки, бо коли в
нього незаконно вiдiбрали землю, вiн зламався, втратив вiру в справедливiсть,
вирiшив, що нема в життi щастя. Чiпка став пропивати все, що заробив власною
працею, завiв собi друзiв-розбишак.
Та ось незабаром добре в Чiпчинiй натурi змогло взяти гору, перемогти, i вiн,
помирившись iз матiр'ю i одружившись iз коханою дiвчиною, починає нове життя,
завдяки своïй працьовитостi стає заможним чоловiком. Радiючи за сина, мати
нiби але щастя тривало недовго. Не витримавши другоï кривди, яку
заподiяли йому пани пiсля виборiв у земство, Чiпка пiд впливом "лихого товариства"
повертається до розбiйного життя, i тепер уже назавжди. Спотворення Чiпки як
людини, його "кривавi" вчинки в боротьбi за "правду", знищення ним невинних людей
привели до страшних наслiдкiв. Не витримавши такоï "боротьби за правду", Галя
повiсилась, а стара мати мусила викрити владi свою дитину. У такому трагiчному
життi Чiпки винен не тiльки суспiльний лад, який зробив його жорстокою, злою
людиною, а й вiн сам. Чiпка був винен у тому, що не зумiв скористатися добрими
порадами i став на лихий шлях, перетворившись на злодiя-зарiзяку.
Взагалi, в образi Чiпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжнi шляхи для
боротьби з гнобителями i кривдниками, як часто цi пошуки призводять до знiвечення
людського характеру, спустошення душi.