Час, зображений у повісті «Блакитна дитина», охоплює дуже складний період нашої історії від кінця 20-х років до 1941року. Образ часу, духу епохи, соціальний аспект раннього періоду свого життя, який припав на непростий час 1920—30-х років, висвітлений письменником своєрідно.А. Дімаров, зображуючи світ очима Толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху.Спогади подаються через призму дитячого сприйняття. Тому для Толі їхня убога хата, напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім’ї був тільки невеличкий город), тяжка праця матері — все це не здавалося малюкові чимось неприродним.З інтер’єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів. Але, як ми бачимо, не лише горе, але й дитячі радощі зображені у творі.Головний герой Толя із когорти таких шибеників, Федько В.Винниченка, Том Сойєр Марка Твена чи Нестайкові тореадори. Він пустун і вигадник: то залізе у чужий сад, то набере до рота жабенят. Не всі його витівки такі безневинні: дядько Матвій ледве не переламав собі ребра, потрапивши у яму, викопану Толею, тай стрілянину у брата з рогатки не назвеш хорошим вчинком. Таких пригод із головним героєм трапляється безліч. Про це з іронією пише автор: «… і нечиста сила їх не бере, і Божа сила не б’є, набридли вони, мабуть, і Богу, і чорту гірше, ніж своїм батькам».Описуючи пригоди Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур’ян на городі. Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи підряд і бур’ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж до матері, як не він. Водночас у Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий.Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття і програвши їх, чи розваливши комин, б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року. Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього.Книжка приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З до фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому дорослому житті.Великий вплив на Толю має і мати, яка прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися людиною. Основи сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на совісті.Отже, Толя робить чимало помилок, поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління, він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає прикрощів іншим.
«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
• «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». • «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”». • Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». • «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав з вки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється». • «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». • «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». • «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав». • «До ть мені, Господи свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і із землею зрівняю».
