Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество
. ДУХОВНЕ І ТІЛЕСНЕ У ЛЮДИНІ Уявлення про тілесне і духовне зазнали в історії культури значну трансформацію. Античність, яка залишила у спадок мистецтво турботи про себе, високо цінувала здорове і красиве людське тіло, що стало не природним, а культурним, наділеним суспільно значимими символами. Зовнішність, манери, жести, одяг - усе це свідчило про походження і становище людини і виражало його ставлення до системи громадського порядку. Стародавні суспільства взагалі надавали значення не стільки тому, що думає або переживає людина, скільки того як він поводиться. Середньовіччя, навпаки, надмірно інтенсифікувало дух і культивувало не стільки турботу про тіло, скільки турботу про душу, в рамках якої вироблялася складна психотехніка стримування афектів і потягів. У нових суспільних умовах все більш важливим ставали бажання, наміри і думки людини і тому контроль за пристрастями душі ставав серйозною суспільною проблемою. Її рішення взяла на себе релігія, ефективно використала для цього процедури покаяння, що діють на основі ретельних класифікацій гріхів. У Новий час основної антропологічної константою зробився розум, сприяє зростанню самодисципліни, стриманості, передбачливості та далекоглядності людей. У класичній філософії людина вважалася господарем власного Я, здатним керувати душевними пристрастями і тілесними бажаннями на основі розуму. Разом з тим безліч мимовільних дій, незрозумілих фобій і неврозів свідчили про те, що вчинки людини визначаються не тільки раціональними суспільними нормами, але і несвідомими афектами, потягами і бажаннями, які з причини їх не моральності витісняються зі свідомості, але залишаються при цьому сильнодіючими мотивами поведінки і викликають або осуджені суспільною мораллю проступки, або у разі придушення цих бажань до найсильнішим нервових розладів. Критика метафізики розуму і реабілітація несвідомого Фрейдом може зрівнятися з коперніканської революцією, що перетворила Землю з центру Всесвіту в рядову планету Сонячної системи. Архіпелаг несвідомого, дослідженням якого займався Фрейд, виявився великим, і дуже своєрідним. Для його вивчення виявилися малопридатними класичні методи рефлексії. Вони були трансформовані або замінені психоаналізом. Однак у Фрейда ще збереглися багато застарілих моральні оцінки несвідомого як зосередження всього порочного і аморального. К. Юнг спробував звільнитися від тиску цих догм і
Ліричний герой з неабиякою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, намагання прилучити дитину до всього чудового, людяного, матір мале велике бажання зробити дитину щасливою, не обійденою долею. Саме тому дарує синові вишитий рушник, як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Серце матері сповнене безмежної любові до дитини. Я вважаю,що цей твір нас навчає людяності ібезмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.
