М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Эссе про ивана франко! завтра контрольная! !

👇
Ответ:
Ивана Франко называют Каменщиком, титаном работы, который высоко поднял украинское слово. В его лице счастливо соединились великий писатель, глубокий ученый-гуманитарий, активный общественный деятель. Творческое наследие Франко в самом деле впечатляет – четыре тысячи работ! Как отмечают исследователи, Иван Франко –один из немногих в мире авторов, который свободно писал на трех языках (украинском, польском и немецком) , а переводил с 14 языков. Литературную деятельность он начал в 1868 году. Среди наиболее известных произведений –стихотворение «Каменщики» (1878), «Вечный революционер» (1880), «Не время, не время.. » (1880, со временем стал одним из национальных гимнов) ; поэма «Моисей» (1905), повести «Борислав смеется» (1881), «Захар Беркут» (1883), «Для домашнего костра» (1897), «Перекрестные тропы» (1907), драма «Украденное счастье» (1893), сказка-поэма для детей «Лиса Никита» (1890). При жизни Франко было издано несколько сборников его литературных произведений, например, поэтические сборники «С вершин и низин» (1887), «Завядшая листва» (1896), «Мой Измарагд» (1897). Литературное наследие Франко определяется новаторскими чертами, а именно освобождением от описательства, бытовизма, морализаторства, псевдоромантики, которые продолжали существовать еще и в произведениях последних десятилетий ХІХ столетия. Своей поэзией, прозой, драматургией он обогатил украинский классический реализм, поднял нашу литературу на новую, качественно высшую степень. Его творчество было подчинено высоким задачам развития социального и национального самосознания украинского народа: Франко сделал весомый вклад в расширение и обогащение общественно-психологической и философско-моральной проблематики нашей литературы. В его произведениях появился образ социально активного героя, органически связанного своей деятельностью с жизнью широких народных масс. В прозведениях Франко показано вызревание, пусть медленное и противоречивое, самосознания, человеческого и национального достоинства представителей разных социальных слоев. Это является одним из самых весомых достижений творчества Франко. Бросается в глаза подъем писателем духовного, морального потенциала человека, его внимание к духовному возрождению и общественному самоопределению личности, философсико-психологическое осмысление ее роли в жизни, ее настойчивый, часто драматически-трагический поиск счастья. Именно эти качества творчества Франко, постоянные художественные поиски писателя и определяют место его наследия в национальной и мировой литературе. В 50-томном собрании сочинений Франко 18 томов отведены избранным сочинениям ученого в области теории и истории литературы, литературной критики, фольклористики, этнологии. Считал, что литература должна художественно исследовать действительность в разных параметрах. Писатели должны ориентироваться на новейшие достижения наук о человеке и обществе. Только тогда литература сумеет осмыслить ведущие тенденции развития человечества, выяснить важные взаимоотношения между личностью и обществом. В задачи художника входит всестороннее изучение внутренней жизни человека, выявление здоровых начал народной морали и этики, мироощущение и мировосприятие народа. Франко - автор более ста прозаических произведений. Естественно, что не все из них однородные по художественной стоимости. Особенностью прозы писателя является ее выраженная тенденциозность, которая иногда переходит в публицистичность, схематическую иллюстрацию политических идей, как, например, в повести «Борислав смеется» (1881-1882). Среди драматургических произведений Франко несомненным достижением является пьеса «Украденное счастье» (1893).
4,8(97 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
makc59p0dpo2
makc59p0dpo2
29.01.2023

7 квітня 1945 р. – с. Андріанопіль, Луганщина, народився поет Василь Голобородько – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.

«Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання».

Сільський хлопчина з Луганської області у 1964 році поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу».

Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан, Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті. У 1968-му з’явився і Михайло Григорів. А Василя Рубана знищили у психушці… Цю школу підтримували найавторитетніші критики того часу: Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Євген Сверстюк, тому друзями Василя Голобородька у Києві стали шістдесятники – літературна молодь, яка гуртувалася навколо Івана Світличного, Івана Дзюби, Василя Стуса. Василь Стус називав серед своїх улюблених поетів Рільке і Голобородька.

На той час припадає знайомство Василя Голобородька з кінорежисером Сергієм Параджановим і перші уроки режисури в його майстерні. Після конфлікту в Київському університеті бунтівного студента було виключено і тільки у роки перебудови Василь Голобородько одержав листа - вибачення від тодішнього декана філологічного факультету Київського університету П. М. Федченка, але поет зізнається: «...я ж ніколи його вини в усіх своїх бідах не вбачав». «У Донецькому ж університеті, де я поновився, сприйняли мене насторожено. Коли ж і студент першого курсу Сашко Тесленко попросив почитати. «На!» — кажу. Хтось у нього побачив. От нас обох вигнали з комсомолу і з університету».

У січні 1967 року Василя Голобородька – студента денного відділення філологічного факультету Донецького університету - разом із Олександром Тесленком (онуком письменника Архипа Тесленка) було виключено з університету за спробу організувати колективне читання книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». (Сашко Тесленко потім рік попрацював у Донецьку санітаром, а згодом закінчив медичний. Згодом – письменник- фантаст, був на ліквідації Чорнобильської аварії, згас).

Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964 -му, а отримав ступінь магістра — у 2002- му.

Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, тримав корову, вирощував картоплю, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах... Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала «для шухляди».

" Мала вийти 1967 року моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. До з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана. Ще одна мала вийти, перший віршик там був «Яблуко добрих вістей». Художник навіть намалював обкладинку — два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла — з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані. Скільки років пройшло, а ті, хто працював тоді у видавництвах, жодного слова!.. Ніхто не хоче казати, як це відбувалося. Чиї виконувалися вказівки? Володимир Коломієць багато що міг би сказати! Не хоче. І Петро Засенко теж мовчить, як мою книжку викидали з плана. Та й Валерій Гужва міг би… Мовчать

4,4(44 оценок)
Ответ:
VlabaR265
VlabaR265
29.01.2023

Напевно, дехто із нас ще в дитинстві мріяв навчитися літати. Тільки не літаком, а по-справжньому, з крилами. Та, на жаль, реальність залишається реальністю. Образ крилатої людини завжди цікавив відомих світових і вітчизняних письменників. Зачепила цю досить філософську тему наша українська поетеса Ліна Костенко. Авторка по-новому переосмислює буття людини, сенс її існування й призначення. Але чи справді людина може літати? Відповідь авторки однозначна – безумовно! Але не тілом. Душею, серцем, подумки, мріями – все це допомагає відірватися від щоденних справ, взяти уявні крила й поринути ввись. Так у своїй поезії «Чайка на крижині» Ліна Костенко змалювала образ самотньої чайки. Вона полишила свій гурт і сидить на тонкій крижині, яка от-от трісне. Саме це непокоїть ліричну героїню. Проте, як виявилося, хвилюватися не варто, чайка – вільна істота, підкорити яку зможуть тільки небеса. Навіщо їй ґрунт? Таку позицію ніколи не зрозуміє людина, яка боїться труднощів. Є в ній щось таємниче. Інколи помічаєш чайку і, здається, летить вона у незвідані краї, яких не осягнути людині.

4,6(86 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ