М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

6. чиста совість протиставляється хибним цінностям і людським недолікам у творі а «всякому місту – звичай і права…» б «і мертвим, і живим, і ненародженим…» в «наталка полтавка» г «чорна рада»

👇
Ответ:
Uliana7003
Uliana7003
17.01.2023

А

говориться :Той зводить дім свій на модний манір,іншмй гендлює -візьми перевір і т.д.

А в кінці фраза : Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той в кого смовість,мов чистий кришталь

4,8(59 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
missmarial2010
missmarial2010
17.01.2023
1) рік написання: 1847 тема «мені тринадцятий минало»:   зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея:   співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка:   не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. художні засоби  «мені тринадцятий минало» риторичні оклики:   «господнє небо і село, ягня, здається, веселилось! »; «поглянув я на ягня — не мої ягнята! »; «обернувся я на хати — нема в мене хати! »; «не дав мені бог нічого! »; «і хлинули сльози, тяжкі сльози! »; «…лани, гаї, сади! ». риторичні запитання:   «…чи так мені чого було? »; «…чого так весело було? ». порівняння:   «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». метафори:   «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо іло». епітети:   «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» 2)рік написання: 1839 жанр:   з казково-фантастичними подіями. тема:   розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. ідея:   невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. основна думка:   кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. художні засоби «тополя» метафори:   «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». порівняння:   «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». повтори:   «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». епітети:   «біле личко», «карі », «щира правда». звертання:   «легше, мамо, в труні лежати», «бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «зроби, моя пташко! ». «добре, доню…», «і, бабусю», «плавай, плавай, лебедонько! », «скажи, моє серце! », «мамо доле моя! », «боже милий, боже! », «подивися, тополенько! », «рости ж, серце-», «не знайте, дівчата! », «бо не довго, чорнобриві! »
4,5(9 оценок)
Ответ:
nikinouston342
nikinouston342
17.01.2023

Цитатна характеристика Соломії “Дорогою ціною”

«Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»

«Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».

«Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»

«Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…»

Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу.

«Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»

«Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».

«Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». (демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці)

«Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» (показує відданість та любов до Остапа).

«Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».

«Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».

«Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба».

«Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…»

Объяснение:

4,8(27 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ