Відповідь:
Міняються життєві орієнтири, цінності, тільки таїна високого мистецтва не підвладна часові. Воно є тим живим скарбом, що йде по землі, йде від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. Ми, нащадки третього тисячоліття, із захопленням гортаємо сторінки художніх творів на уроках літератури, які відрізняються з-поміж інших тим, що вивчають на них не науку, а мистецтво слова, прекрасну й дивну його красу і силу, оригінальність світобачення митця слова, його здатність відтворити життя в художніх образах, розкрити злободенні проблеми через доленосні вчинки персонажів, через розкриття характерів діючих осіб. Так у творі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вдало та реалістично змальовано вплив суспільства на долю людини, перетворення звичайного селянського хлопця-правдошукача на жорстокого та холоднокровного вбивцю. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла, проблема вибору життєвого шляху. Справді, хто не жалів Чіпку, не співчував його загубленій силі? Але, виходячи з позицій народної моралі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло - потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив.
Пояснення:
Свідченням цього може бути одвічний потяг людини до природи. Хтось не може собі уявити відпочинку інакше, ніж роботу біля землі, вирощування овочів, фруктів чи квітів. Хтось прагне обов'язково бодай раз на тиждень виїхати з міста на природу. Коли очі стомлюються від роботи, нам радять подивитися на зелень. Є щось давнє в людині від-тих часів, либонь, коли ми були залежні від природи, близькі до неї, як дитя до матері. Може, тому так ваблять нас дерева й так шкода нам, коли їх нищать. Людина прагне знайти у природі той спокій, якого бракує їй у сучасному світі. І так було завжди.
Підтвердженням цього є твори М. Коцюбинського, який дуже тонко відчував природу. Так в новелі "Intermezzo" та в романі "Тіні забутих предків" зустрічаємо персоніфікацію образів природи. Саме в романі автор висловлює думку про те, що природа дарує людині спокій, якого немає в неї у суспільстві, де панує часто ненависть і горе. Такий спокій і затишок дарує людині лише рідний дім. От і розуміє людина: природа — це її дім.
Саме така думка все частіше є центром численних статей та виступів сучасних науковців, які розуміють, що природу, як рідний дім, треба берегти. Наразі вже всі розуміють це, а надто після чорнобильської катастрофи. Фукусима сьогодні ще раз нагадує людству, наскільки суворою вона може бути. Отож саме сьогодні ця проблема — збереження природи — є найбільш актуальною.
З усього випливає, що природа — це наш спільний дім, який маємо оберігати.