А без долі біле личко - Як квітка на полі: Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі.
Як тополя, .стала в полі При битій дорозі; Як роса та до схід сонця, Покапали сльози,
Сіло сонце, з-за діброви Небо червоніє;
Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють, Понад шляхом, щирицею, Ховрашки гуляють. Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого - щастя, кого - сльози, Все нічка покрила.
Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем; Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю. Утомилась заверюха, Де-де позіхає;
Бачить - ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє.
Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять. У яру гребля, верби в ряд, Ставок під кригою в неволі І ополонка - воду брать... Мов покотьоло- червоніє, Крізь хмару - сонце зайнялось. Надувся вітер; як повіє - Нема нічого: скрізь біліє... Та тілько лісом загуло.
Реве, свище заверюха. По лісу завило; Як те море, біле поле Снігом покотилось.
может быть что, надо меньше летать в облаках и жить настоящей жизнью. А вот если...главная мысль сказки, что мир ума. логики и фантазии прекрасен и удивителен!) и еще вот думаю... - Алиса в конце концов победила сказочных персонажей (всех этих королей и судей), вырвалась из сказки, переросла ее - может и мысль главную такой сделать? Ну, типа так, ща... как-нить пафосно выражусь: главная мысль сказки - что человеческий разум расти и развиваться, побеждая свои собственные заблуждения и страхи, поднимаясь над фантазией и реальностью!
может быть что, надо меньше летать в облаках и жить настоящей жизнью. А вот если...главная мысль сказки, что мир ума. логики и фантазии прекрасен и удивителен!) и еще вот думаю... - Алиса в конце концов победила сказочных персонажей (всех этих королей и судей), вырвалась из сказки, переросла ее - может и мысль главную такой сделать? Ну, типа так, ща... как-нить пафосно выражусь: главная мысль сказки - что человеческий разум расти и развиваться, побеждая свои собственные заблуждения и страхи, поднимаясь над фантазией и реальностью!
Черешні та вишні;
А без долі біле личко -
Як квітка на полі:
Пече сонце, гойда вітер,
Рве всякий по волі.
Як тополя, .стала в полі
При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця,
Покапали сльози,
Сіло сонце, з-за діброви
Небо червоніє;
Кричать сови, спить діброва,
Зіроньки сіяють,
Понад шляхом, щирицею,
Ховрашки гуляють.
Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого - щастя, кого - сльози,
Все нічка покрила.
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю.
Утомилась заверюха,
Де-де позіхає;
Бачить - ліс чорніє,
А під лісом, край дороги,
Либонь, курінь мріє.
Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з гетьманщини стоять.
У яру гребля, верби в ряд,
Ставок під кригою в неволі
І ополонка - воду брать...
Мов покотьоло- червоніє,
Крізь хмару - сонце зайнялось.
Надувся вітер; як повіє -
Нема нічого: скрізь біліє...
Та тілько лісом загуло.
Реве, свище заверюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.