Осінь – яскрава та чудова пора. Стільки фарб, скільки в цей період дарує природа не малює ні одна пора року. Багато художників беруть до рук пензля та намагаються передати неймовірні поєднання кольорів. Повітря становиться свіжим та все частіше похмуре небо плаче дощем. Після пекельного літа так хочеться вологості і мати природа з подякою віддає цю можливість.
Восени наступає час навчання, вулиці заповнюються учнями та студентами, прагнення до знань вітає в повітрі та вже самому хочеться взяти до рук підручник і знайти відповіді на питання, що обов’язково виникають у кожної людини. Дерева готуються до зимового сну і поступово змінюють колір свого листя. Весь пейзаж сяє золотом з відблиском червоного полум’я. Згодом відтінки змінюються та стають жовтогарячими.
Земля більш не бажає вбирати вологу та навіть маленький дощ утворює багнюку. На вулицях все більше дітей в гумових чоботах вимірюють глибину калюжі. Це дуже важливий процес, що і мене в дитинстві заволікав, тому гати цю картину дуже весело.
Осінні дні становляться коротшими, а ночі довшими. Вулиці наповнюються штучним світлом, а проводити вільний час з друзями виходить все менше. Стрімкий вітер зриває з дерев листя та несе його. Птахи відлітають в теплі краї. Буває можна гати велику кількість пташиних міграцій, що загороджують денне світло. Все менш з’являється бажання проводити час на вулиці, вечори становляться все холоднішими, вітер продуває наскрізь та часто ллє дощ.
Після літньої пори треба природу підготувати до тривалого зимового сну, саме осінь і є тим перехідним періодом підготовки. Ранню осінь ледве можна відчути, а пізня навпаки більш походить на зиму. В цей період протікає багато перевтілень та підготовки до зими. Тварини готують собі схованки та запаси, щоб пережити нелегкий період року. Кожна істота прискорює свій ритм життя.
Люди теж завжди поспішають, когось підганяє погода, а хтось не може наздогнати втрачений ритм життя після літньої відпустки. Для кожного своя осінь. Ця пора дивно та гармонійно переплітає неймовірну красу та яскравість пейзажу і легкий сум прощання з зеленню та теплом. Різноманітність погоди в осінній період випробовує людей та підготовлює до довгої зими.
“ДУМКА” (“Тече вода в синє море”) — один із перших віршів Шевченка, що дійшли до нас. Написаний 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надрукований в альманасі “Ластівка” (СПб., 1841. — С. 312–313) як продовження поезії “На вічну пам’ять Котляревському”. Назву — жанрове визначення “Д.” — Шевченко дав творові в “Кобзарі” 1860. Як і в трьох інших “думках” 1838 — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, — у вірші “Тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості Шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. Специфіка перших “думок” Шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. Всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми Шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “На вічну пам’ять Котляревському”. Життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для Шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.
Тема “Д.” (“Тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “Ой не шуми, луже, зелений байраче”, “Ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “Ой зелений дубе, чого нахилився” та ін.). У сфері фольклорного образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. Елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не гається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей Шевченком не конкретизуються. Водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “Д.” (як і завжди у Шевченка) її копіюванням. Вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям Шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.