в 1899 году во львовевы ходит вторая поэтическая книжка леси украинки «думы и мечты». ее открыла поэма «давняя сказка», в которой страстно прозвучала тема призвания поэта, его обязанности перед народом. описывая внешность главного героя поэмы, леся украинка подчеркивает, что он был самым обычным человеком. но настоящая красота человека не во внешних признаках, а в ее духовных качествах. леся украинка в авторских характеристиках воспевает талант своего героя: его поэзия была «и звонкой, и громкой, так как расходилась по миру стоголосым эхом». за эту небольшую способность - создавать стихи, в которых можно найти и развлечение, и совет, певца любили люди, особенно молодежь. сначала, в юности, он прославлял красоту, природы, красоту свободной человеческой мысли, чистых чувств дружбы и любви. на крыльях мысли поэт часто окунался «в тайные небесные миры». важнейшим для певца было ощущать свою внутреннюю свободу. встретившись на лесной тропинке с рыцарем бертольдом, поэт говорит ему:
видишь ты - эта дубрава,поле, небо, сын мореэто мое богатство - господарство и роскошное, и просторное.но не способен бертольд понять этих слов, так как для него «тайный мир небесный» ничего не достойный в сравнении с красивым замком или с графством. рыцарь испытывает удивление, когда видит большое влияние слова поэта на молодежь, он даже усматривает в этом какое-то колдовство. прошло время, и бертольд отправляется в походы завоевывать чужие города. его войско сопровождает песня о родном крае, который всегда в сердце, которого еще более бескорыстно любить учит нас далекая разлука. с мысленной связью с родным краем воины смело идут на приступ замков и крепостей. счастливый и опьяневший от побед, рыцарь не слышит тех песен, думая о собственной победе. и когда счастье отвернулось от него и в войске начались распри и несогласия, бертольда спасает глумливая песня военных певцов о небрежном воине, который возвращался домой живой и невредимый, так как имел в виде талисмана мудрое предложение: «удирай, пока здоровый! » эта песня возвратила "им отвагу, а с ней и победу в бое. победила не отвага бертольда, победило слово поэта со странной, будто, в самом деле, враждебной силой. итак своим военным счастьем вельможа обязан поэту.
Пройнята почуттям кохання, пісня опоетизовувала й природу рідного краю, яка була невід'ємною її частиною, джерелом краси почуттів: «Цвіте терен, // Листя опадає»; «Місяць на небі, зіроньки сяють»; «В кінці греблі шумлять верби,//Що я насадила». Як правило, пісня про кохання починається поетичним пейзажем: зверніть увагу на поданий у попередньому абзаці перелік назв пісень.Шедевром світової народної лірики вважають пісню «Місяць на небі, зіроньки сяють». У ній переважає мотив торжества кохання, незважаючи на тимчасову розлуку молодої пари. Пісня про любов, «мила», «люба», що лине з уст закоханої дівчини, вражає серце козака, який мліє від переповнення почуттів, — «серденько мре». Романтичний пейзаж на початку пісні («Місяць на небі, зіроньки сяють, // Тихо по морю човен пливе») підкреслює красу кохання. У ній наявні традиційні народнопоетичні символи, які підсилюють змістове навантаження твору: місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, козака, батька;зіроньки, зоря — символ дівчини-красуні, кохання, доброї душі, нового щасливого життя;човен — символ життєвої долі, розлуки, прощання.Учені вважають, що пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» належить до пісень літературного походження й написана невідомим автором.
Головний мотив пісні «Цвіте терен, цвіте терен» — нерозділене кохання молодої дівчини до парубка, який поїхав «іншої шукати». Драматизм почуття без взаємності підкреслюють засоби художньої виразності: художній паралелізм у першій строфі, антитеза («Хто в любові не знається,// Той горя не знає», «Іще очі не дрімали,//А вже сходить сонце»); слова-антоніми (цвіте — опадає, любов — горе). Це схвильований монолог дівчини, яка ділиться своїми переживаннями, розповідає історію кохання, зневаженого юнаком, «миленьким». Особливу щирість, емоційність і довірливість зображуваного створюють пестливі слова: вечероньки, нічки, кріселечко, віконця, миленький. Образи-символи цієї пісні мають уже трохи інший зміст: терен — символ перешкод, які треба подолати; сонце — вища космічна сила, центр буття, осяяння.
На початку XIX ст. автор славнозвісної «Енеїди», Іван Котляревський, чию творчість ви незабаром вивчатимете, переробив українську народну пісню «Сонце низенько, вечір близенько» й увів її до п'єси «Наталка Полтавка». Цей варіант потім поширився серед народу й став улюбленою піснею багатьох поколінь, яка вражає мелодійністю, задушевністю, глибиною почуттів. її неперевершено виконували Іван Козловський та Анатолій Солов'яненко.
Пісня — це схвильована сповідь закоханого юнака, подана у формі монологу. Твір невеликий за обсягом — усього три строфи, проте насичений багатими тропами, риторичними фігурами, які роблять його високомистецьким зразком. Пестлива лексика створює довірливу атмосферу зізнання ліричного героя: серденько, низенько, близенько,рученьки, біленькі. Підсилювальна частка («Ой як я прийду, тебе не застану») у поєднанні з поширеним звертанням («Моє серденько!»), епітетами («Згорну рученьки, згорну біленькі») і синонімами («Спішу до тебе, лечу до тебе») наголошують на силі кохання героя, його готовності загинути заради своєї милої. Народні ліричні пісні справили великий вплив на розвиток української художньої літератури. Вони були одним з основних джерел творчості Г. Сковороди й І. Котляревського, Т. Шевченка й І. Франка, М. Старицького й Лесі Українки, поетів XX ст.: А. Малишка, В. Сосюри, Д. Павличка, Б. Олійника, Л. Костенко, Д. Луценка та ін.