Звернення Сурикова до теми підкорення Сибіру і до образу Єрмака було далеко не випадковим. Красноярец Суриков був особливо пристрасним патріотом рідного краю і завжди виявляв гарячий інтерес до минулого Сибіру. А образ Єрмака жив в сімейних переказах роду Сурикова: вважалося, що далекі предки художника - донські козаки - прийшли колись сюди разом із загоном відважного підкорювача сибірської землі. У «Ермаке» Суриков піднявся на надзвичайну навіть для нього висоту історичного прозріння. Недарма він стверджував, що композиція картини була їм продумана і вирішена до того, як він ознайомився з літописним викладом події. «А я ж літописі не читав. Вона [картина] сама мені так представилася: дві стихії зустрічаються. А коли я, потім вже, Кунгурском літопис почав читати, бачу, зовсім, як у мене. Зовсім схоже. Кучум адже на горі стояв. Там у мене скачущие ». Але Суриков не тільки показав боротьбу цих двох сил, він розкрив їх характер, правдиво і ясно представив суть і значення історичної події.
Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори — поема «Ене-їда» і п’єса «Наталка Полтавка» здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори. Центральною фігурою п’єси «Наталка Полтавка» є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п’єси вона з матір’ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. «Золото, а не дівка!» — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така^гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але вс.їм вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого Петра.Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого «юристи» возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім’я.Ось як каже про себе сама героїня: «Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду». Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.Протягом усієї п’єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє… Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й.дотепні народні прислів’я та приказки.В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка — ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.
Любов — радість, любов — джерело натхнення. Споконвічна тайна людського буття. І щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославни, від «Слова о полку Ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…Людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. А якщо Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. І не один закоханий повторював печальні Франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». Кохання робить людину красивішою, облагороджує її. У душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. Це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. Любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. І ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.
У «Ермаке» Суриков піднявся на надзвичайну навіть для нього висоту історичного прозріння. Недарма він стверджував, що композиція картини була їм продумана і вирішена до того, як він ознайомився з літописним викладом події. «А я ж літописі не читав. Вона [картина] сама мені так представилася: дві стихії зустрічаються. А коли я, потім вже, Кунгурском літопис почав читати, бачу, зовсім, як у мене. Зовсім схоже. Кучум адже на горі стояв. Там у мене скачущие ». Але Суриков не тільки показав боротьбу цих двох сил, він розкрив їх характер, правдиво і ясно представив суть і значення історичної події.