п'єса "мартин боруля" написана на основі реального факту. і. карпенко-карий використав подію, яка відбулася в його родині. батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою.
так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду мартин боруля має заповітну мрію — зробити свій рід дворянським, поставити все на "дворянську лінію". справою честі стало те доведення "дворянської лінії", бо мартина пан красовський назвав бидлом, а його сина — телям. боруля наполегливо, із завзяттям судиться, гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений трандалєв просто дурить його. а найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
зрозуміло, що боруля не має нічого спільного з дворянством. маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його "папінька", а дружину — "мамінька", не дає працювати марисі, аби вона привчалася до дворянства. боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. смішно виглядає це. намагання бути благородним: очікуючи з міста "кофію", герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо "чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. піди ти зараз до сидоровички — вона зна — і повчися у неї. і розпитай гарненько, як його роблять і коли його : чи до борщу, чи на ніч? "боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя марисі. відмову сватам миколи, марисиного коханого, боруля пояснює просто: "не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії" натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора націєвського — людину несерйозну, звичайного міського франта, , що до того ж любить випити за чужий кошт. марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
син борулі степан служить канцеляристом у місті. батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. але канцелярію закривають, і молодший боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. це все — наслідки бездумної гонитви за дворянством.
символічним є спалення "дворянських паперів" у кінці п'єси. герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
у творі поєдналися елементи комедії і трагедії. образ борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений "дворянською лінією" герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (гервасія, протасія і матвія), і дітей (нещасливий шлюб марисі й розпусне життя степана), і власне життя.
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!
Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .
Михайло:
І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.
Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".