Відповідь:
Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення.
Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили
Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
Объяснение:
На початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.Усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. Кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло».
Душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «І хлинули сльози, тяжкі сльози...». — пишет поет.
Співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше.
Весь вірш музичний. Музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків. Головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею.
Художні засоби.
1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога».
(Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі).
2. Епітети:
1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією.
2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю.
3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя;
«село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти;
«небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви.
Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: Гріло — радісно, добре, мило...,пекло — боліло.