Скільки вже існує гумористичних байок, оповідань, поезій і комедій, скільки гумору можна знайти в українській народній творчості! Але минають роки, десятиліття і століття, а гумор все одно не зникає з літератури та повсякденного життя українців. Адже саме гумор допомагає людям оптимістичніше та легше сприймати життя і ставитися до самих себе, виходити зі складних життєвих ситуацій і критично сприймати навколишній світ.
Гумористичні твори доводять, що навіть деякі серйозні проблеми можна вирішувати з гумором, і шанси на вирішення цих проблем зовсім не зменшуються, а навпаки збільшуються в рази. Якщо казати про гумор у нашому житті, то особисто мені дуже подобається вірш відомого українського гумориста Павла Глазового «Заморські гості».
Якщо спробувати окреслити висвітлені у цьому вірші проблеми, то з’ясується, що це досить серйозні речі. Це і проблема рівня мовної культури в Україні, і проблема непоінформованості української діаспори про реальне становище на Батьківщині, і проблема українців в Канаді. На кожну з цих тем можна написати велику наукову роботу і навіть дисертацію, а у П. Глазового все це вміщається в один коротенький вірш.
Вірш П. Глазового «Заморські гості» вирізняється прихованою іронією і гумором. Це криється і в самій назві твору, і мовленні персонажів, і в сюжеті. Читаючи цей вірш, не тільки усміхаєшся, але й замислюєшся над дуже серйозними, вже згаданими вище проблемами. Отаким по-справжньому непереможним і повинен бути гумор, саме так він і повинен впливати на людей.
У необтяжливій, цікавій формі П. Глазовий примушує нас розмірковувати над проблемами, які мають велике значення у житті кожного українця. Я впевнений, що саме такий підхід є найбільш ефективним і єдино правильним. Недарма ж кажуть, що, сміючись, легше працювати, навчатися і переживати важкі моменти у житті. Звісно, існують такі речі, з яких не слід кепкувати, але досить часто іронія та гумор допомагають нам у складних ситуаціях, вони неодмінно повинні бути присутніми у нашому житті.
Я вважаю, що якщо ставитися до життя з доброзичливою іронією, з оптимізмом, жити буде легше, а дрібні негаразди і повсякденні турботи будуть здаватися не такими неприємними і не будуть так сильно дратувати. Тоді вони не зможуть стерти з обличчя усмішку і не завадять дарувати її заклопотаним та роздратованим людям, покращуючи їхній настрій.
Устина мала важке дитинство: “Ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях”. Відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. Особливо нестерпним життя Устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою.
Устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: “Було мене й б’ють (бодай не згадувать) – не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи – і сміюся”.
люди нічого не помічають, як залежать від них! не розумія того куди вони їх викодують, та просто на вітер. багаті стали як ті невисні дайде їм ще і ще.
( у творі можно свою думку далі продовжити) думаю щось у голові та зявиться.