М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Напишіть будь ласка твір на тему моі роздуми над поемою євшан зілля

👇
Ответ:
9570896123
9570896123
26.08.2021
Проблеми забування своїх коренів, цурання національної приналежності, рідного краю, культури, мови хвилювала багатьох українських письменників. До цих проблем не залишився байдужим і Микола Вороний. Свої роздуми над долею рідного краю і тих, хто від нього відцурався, хто забув мамину колискову, зневажив батьківські напуття, соромиться рідної мови і звичаїв, письменник втілив у чудовій поемі «Євшан-зілля». 

Взявши за основу давню українську легенду, Микола Вороний творчо її осмислив і створив оригінальний твір з глибоким філософським змістом, твір, який є актуальним і через сто з лишнім років після його написання, і, як не прикро, не втрачає злободенності в наш час. 

Микола Вороний створив своєрідне обрамлення народній легенді: розпочав вступом, де зауважив, що в цій легенді «між рядками слів таїться якесь пророкування, яке 

...живить надію, 
Певну віру в ідеали 
Тим, котрі вже край свій рідний 
Зацурали, занедбали...

і закінчив поему власними роздумами, у яких провів паралель між героєм легенди — ханським сином і долею України. 

Так, справді, доля нашої землі нагадує долю хана, сина якого взяли в полон і завезли на чужину. Як і ханський син, численні українці забули про рідний край, і звикли «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати». Але якщо в половецького хлопця так склалася доля, що він опинився далеко на чужині, де не чув рідної мови, не бачив рідних людей, то, на жаль, у нас все по-іншому. Скільки українців, живучи у своїй 

рідній країні, не вважають себе українцями! Скільки не вважають українську мову рідною! Скільки людей переймають чужі звичаї, забуваючи про свої! На жаль, таких безбатченків дуже багато. Можливо, вони й не винні в тому, що не відчувають приналежності до української нацїї, адже не одне століття в нашій країні проводилася політика русифікації! Але сьогодні, коли триває розбудова нашої держави, чому вони так вперто ігнорують усе, що пов'язано зі словами «український», «національний» ! Якби вони хоч трохи розкрилися назустріч! Але вони, як ханський син в поемі Вороного, перебувають у забутті... 

І як Микола Вороний у своїй поемі, я хочу спитати, може, хтось дасть відповідь на це питання хоч через сто років після його виникнення: 

Де ж того Євиїану взяти, 
Того зілля-привороту. 
Що на певний шлях направить, — 
Шлях у край свій повороту?!
4,4(31 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Umid3317
Umid3317
26.08.2021

ответ:18

Объяснение:Развитие старокнижной традиции

Самобытным явлением средневековой литературы являются полемические произведения Ивана Вишенского, Мелетия Смотрицкого, из литературы периода барокко можно отметить творчество, в особенности драматургию, Феофана Прокоповича. Вершина давней украинской литературы периода барокко — творчество поэта и философа Григория Сковороды (1722—1794). «Русский Сократ»[1][2] путешествовал по Украине и странам Центральной Европы, чтобы поближе узнать людей. Сквозной для философии Григория Сковороды была проблема счастья, которая мыслилась им через раскрытие божественной сущности человека, выявление таланта, заложенной в неё Богом, обеспечивающий работу по призванию. Слова философа «Мир ловил меня, но не поймал», которые он завещал отчеканить на своей могиле, стали ещё одним свидетельством преданности Григория Сковороды духовной жизни перед земными суетностью и суетою.

Формирование новой украинской литературы

В конце XVIII века бурлескно-травестийная поэма Ивана Котляревского «Энеида» знаменовала появление новейшего литературного украинского языка и начало современной украинской литературы. Это произведение вобрало в себя жемчужины украинского юмора, отразило яркий народный быт. Юмористический и сатирический тон произведений Котляревского был подхвачен другими писателями, прежде всего членами так называемого харьковского кружка (Пётр Гулак-Артемовский, Евгений Гребёнка). К харьковскому кружку принадлежал также Григорий Квитка-Основьяненко — основоположник украинской художественной прозы, который прервал традицию использования украинского языка только в комических жанрах, обращаясь в произведениях к сентиментально-любовной тематике.

XIX век

XIX век — это эпоха становления национального самосознания. Поэтический сборник «Кобзарь» Тараса Шевченко, который вышел в 1840 году, по мнению Юрия Луцкого фактически стал провозглашением литературной и интеллектуальной независимости украинцев[3]. Творчество Тараса Шевченко определило на десятилетия вперёд дальнейшее развитие украинской литературы — не только поэзии, но и прозы и драматургии. Шевченковская поэзия стала важным этапом в развитии украинского литературного языка. Шевченко продолжил процесс его формирования, начатый ещё его предшественниками (Котляревский, Квитка-Основьяненко, поэты-романтики и др.), осуществив её синтез с живым народным языком и обогатив изобразительные возможности украинского художественного слова. Имя Тараса Шевченко стало символом украинской культуры в мире.

Литературный процесс второй половины XIX века формировался под влиянием творчества целой плеяды талантливых писателей — Ивана Франко,Леси Украинки,Михаила Коцюбинского,Ивана Нечуй-Левицкого, Марко Вовчок, Панаса Мирного, Ольги Кобылянской, Бориса Гринченко и др. Для литературы того времени характерны разнообразие художественных направлений и индивидуальных стилей писательства, использование различных жанров — от эпических романов и повестей к новеллам, фельетонам, рассказам и т. п. Значительная часть писателей этой эпохи вела активную политическую и просветительскую деятельность.

Примером универсальной личности в истории не только украинск

Однако многие представители этой волны украинского возрождения п

Несмотря на жёсткие рамки господствующего в советский период осмысление национального опыта в рамках тоталитарной системы. К этому поколению принадлежали Василий Стус, Лина Костенко, Василий Симоненко, Григорий Тютюнник, Дмитрий Павлычко, Иван Драч и другие. Активная гражданская позиция привела В. Стуса, как и многих других его коллег по перу, в ряды «диссидентской» интеллигенции, что, в свою очередь, вылилось в аресты и ссылки. В 1970-х годах прокатилась новая волна массовых арестов украинской интеллигенции, многие ведущие писателей были

4,4(3 оценок)
Ответ:
martirosyan01
martirosyan01
26.08.2021
самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно за­явив, що є такий народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не тільки критику­вав сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея — ватажка троянсько-козацького війська.Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора, не однако­ве. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво, бенкетування й те, що герой ніколи не ду­має про завтрашній день, викликає осуд.Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий: спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все біль­ше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але по­водиться зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як на бритві сталь», але може упити­ся так, що не встоїть на ногах («Енея ледве повели»), у Дідони «му­тив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:Енея заболіли ноги,Не чув ні рук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі, як в сови.Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике май­бутнє Енея:Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:Не малий буде він панок.І крок за кроком герой іде до своєї мети, поступово змінюю­чись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову. Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в нього на думці, раз знає, що, потрапи­вши до чужого народу, треба вивчити його звичаї та мову.

Подробнее: ВЛАСНІ РОЗДУМИ ПРО ВЧИНКИ І ХАРАКТЕР ЕНЕЯ ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ «ЕНЕЇДИ» І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО - 9 клас <!--if(Українська мова та література)-->- Українська мова та література<!--endif--> - Сочинения | ЕГЭ http://allcompositions.at.ua/publ/22-1-0-1614#ixzz403grprCg
4,6(5 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ