що таке щастя? мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? оте «щось» ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. лише тоді здається прийде щастя. та потрібно просто збагнути одну істину: « якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути».
на мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. але на цьому щастя не скінчиться. воно безкінечне. адже за однією мрією прийде інша. бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.
незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні олекси стороженка «скарб». люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. саме заздрість у людей до життя головного героя павлуся створила хибну думку про щасливу людину. якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. власне кажуче, він нею і не був. адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.
та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. тому кожна людина є творцем свого щастя. адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!
Важко описати що таке щастя взагалі. І також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. Щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. Але існує багато питань. Чи завжди щастя це гроші? Чи завжди щастя це душевна втіха?
Я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. Як що до мене, то я - щаслива людина.
Я почуваю себе саме так коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться, коли я даю слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається, коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю), коли немаю ніяких сумнівів, коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. Тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються
Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в змалюванні портрета. Вони знаходять риси, що розкривають соціальний стан персонажа («Не багатого роду! — казала проста свита»), і якості характеру («Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою...»).
А далі докладно показано формування характеру героя, нарост тання його протесту проти поневолення людини. Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали світогляд хлопчика, примушували його задуматися і часом викликали в нього не дитячі запитання. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з'явилось у Чіпки ще в дитинстві. Коли за впертість його прогнав багатій Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...»
Вразлива душа й допитливий розум прискорюють зростання Чіпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоїтися. Розповіді діда Уласа про кріпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем лягали в дитячу душу.
Кожний етап життя героя Подано дуже виразно через розкриття його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв'язку з несправедливим відбиранням землі. Чесну, бентежну душу парубка розкривають різкі переходи від сподівань жити щасливо до болісних думок про кривду, що «заснувала цілий світ», про лихо, з тенет якого трудівникові не вирватися. Яскраво розкриває характер Чіпки й гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, адже за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той пси-хологічний.мбмент, який проливає світло иа його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої» обікраденої людини.
Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку.
В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею» на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими.
Прагнення помсти ще більше поглиблюється в Чіпці після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протестантів і месників.
Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і поміщик, і піп, і шинкар, і «свій брат-богатир», що «всім бажається поїздити» на шиї безправного селянина.
Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром за-плямовуе Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім'ю хуторян.