"Сто тисяч" — це один з найкращих сатиричних творів І. Карпенка-Карого. Автор викриває експлуататора, його нестримний потяг до багатства. Г. Калитка, головний герой комедії, володіє степами, має декілька економій, велику кількість різних управителів, які по натурі такі ж жадібні, як і їх хазяїн. У гонитві за грішми багатій раз у раз потрапляє у смішні обставини, а згодом опиняється у катастрофічному становищі.
Автор висміює страшну скупість Калитки, якого дратує навіть те, що робітники, мовляв, тратять час на обід. Він каже: "Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть".
Жадоба до збагачення зробила Калитку злим та деспотичним. І це виявляється не лише у його відношенні до робітників, але і до своєї ж сім'ї. "І замолоду з синяків не виходила, бий і на старість", — каже дружина Калитки на його погрози. Багатій деградує морально. Науку він вважає дитячою забавою, вчених — голодранцями. Його улюблена тема для розмов — гроші. Викриттю духовної нікчемності Калитки служить його груба та лайлива мова: "Та нехай їм чорт...", "бодай той Бонавентура сказився..." тощо.
Це є наскрізь сатиричний образ. Автор дошкульно висміює його безмежну любов до багатства: "Легко по своїй землі ходить. Глянеш оком навколо — усе
твоє! Там череда пасеться, там орють на пар, а тут зеленіє вже пашниця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші..."
Объяснение:
Кожен з нас, безумовно, залежить від думки соціуму. Декому важливо, як він виглядає. Дехто хоче не бути білою вороною у власних висловлюваннях. А дехто не може ступити й кроку, не порадившись з оточенням. Звичайно, звертати увагу на людей, що є біля тебе - важливо. Адже інколи вони можуть до порадою та словом. До того ж, часто люди, яким важлива думка соціуму, є совісними. А мати совість дуже важливо.
Проте, залежати від думки оточуючих не варто. Адже виконуючи те, що диктує тобі оточення, ти можеш стати маріонеткою в чужих руках. Людям подобається керувати та бути лідерами. До того ж, людина, яка звикла робити все за чужими правилами, поступово втрачає власну думку, та й своє "я". Вона стає зовсім не самостійною, їй легше перекласти свої обов'язки на інших. Це не правильно. Я вважаю, що у всьому має бути золота середина. Варто дослухатися порад інших, але робити так, як шепоче власне серденько. Не губімо своє "я", будьмо собою!