Объяснение:
Леся Анастасіївна Вороніна народилася 21 березня 1955 року в Києві. У 1979 році закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ). За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. Подорожувала Україною автостопом та Польщею на байдарках. Дружина Євгена Гуцала. З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу "Україна". З 1991 року працює у дитячому журналі "Соняшник". Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.) Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво "Прудкий равлик". Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з’являлися на сторінках журналу "Соняшник".
Твори:
Суперагент 000 (1996) — дитячий детектив
Суперагент 000. Нові пригоди (2000) — дитячий детектив
Таємниця смарагдового дракона (2001) — дитячий детектив
Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру
Таємниця пурпурової планети
Таємне товариство боягузів
Прибулець з країни Нямликів
Нямлик і балакуча квіточка
Хлюсь та інші
Суперагент 000. У пащі крокодила Сни Ганса Християна
"Пригоди голубого папуги",
"Таємниця Чорного озера".
Дуже яскравим прикладом може слугувати роман Ольги Кобилянської «Земля». Образна система її твору гармонійно та цілісно розкриває проблему влади землі над людиною. Багато років тяжкої праці, поневірянь, голоду та злиднів зробили сам факт володіння своїм клаптиком землі – недосяжною мрією для тисячі українців. Ті ж з них, які спромоглися отримати особисту ділянку, зробили з землі культ. Працелюбні хлібороби від природи, українські селяни ніколи не забували, як тяжко вона їм дісталася, і саме тому земля стала сенсом життя. З нею пов’язували поняття щастя та благополуччя. На жаль, не завжди так стається. Поклоніння землі може мати дуже печальні наслідки.
Саме так і трапилося у сім’ї Федоруків. Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.