Іван Підкова (?- 16.06.1578, Львів) - козацький отаман і господар Молдавії. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він "був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота". У 1577р. разом з отаманом Яковом Шахом Підкова на пропозицію молдавських бояр, невдоволених правлінням поставленого турками господаря Петра Кульгавого, пішов у Молдавію, розбив військо господаря в кількох битвах і 29 грудня здобув Ясси. Підкову було проголошено господарем, але згодом турецько-волоська армія змусила козаків покинути Молдавію. У Немирові Підкову по-зрадницьки схопили слуги брацлавського воєводи Я.Збаразького (попередньо він підтримував Підкову). На вимогу турецького султана король Польщі Стефан Баторій наказав стратити козацького ватажка у Львові. Його було стято на площі Ринок 16 червня 1578 р. й поховано в Успенській церкві. Згодом козаки з почестями перевезли останки героя до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою над Дніпром. Діяльність Івана Підкови оспівана в козацьких думах, у поемі Т. Шевченка, творах румунського письменникам. Садовяну. Пам'ятники І. Підкові споруджено у Львові (1982) і Черкасах (1987).
Одним із найпоетичніших образів "" є образ ярославни, юної дружини князя ігоря. ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. дізнавшись про поразку ігоревого війська, ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення ігоря, а й загибель його воїнів. поразка і полон ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі. ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. тоді б вона, омочивши рукав у каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя. у відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, дніпра-славутича і світлого сонця. плачучи у путивлі на забороні, ярославна докоряє вітрові: чому мечеш ти хановськії стріли на своїх легесеньких крильцях на моєї лади воїв? було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. а він розвіяв її веселощі по ковилі. звертаючись до великого дніпра-славутича, ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море. звертаючись до сонця, ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу. не забівайте благорарить
Однажды, когда мы были на даче с семьей,к нам в дом забрел рыжий кот васька. нам не хотелось его выгонять, и по-этому мы оставили его дома. потом мы поехали, чтобы купить молока, в магазин. вернулись, положили три пакетика в холодильник. позже все разошлись по своим делам: папа- рыбачить, мама- ухаживать за садом, а я- делать на лето. я уснул сразу же, потому что делать на лето было немного скучно. а васька, тем временем, забрался на подоконник и начал лежать на нем. потом домой пришла мама, открыла холодильник, молоко положила на стол и ушла. тоже пошла спать. просыпаемся мы на утро и глядим: нету молока на столе, а васька лежит на диване и мурчит, облизываясь. я развожу руками в сторону и подхожу к нему: "васька, что за дела такие? ? " а кот не отвечает. я посмотрел на стол, заметил там капельки молока. потом посмотрел под стол и нашел там разорванный пакет и лужицу белого счастья под ним. васька подошел к лужице и начал из него лакать. вот так вот мы и узнали, кто выпил все молоко
