Поширення культу Франка в галицькому суспільстві для «окциденталістів» було загрозою їхньому світогляду. Митрополит Шептицький негативно оцінював вузьку та нетерпиму поставу «латинників», бачачи в ній погорду, що заважає розвитку Церкви: «Послухати їх [«латинників». – Z], то тільки вони є найвірнішими католиками в цілій країні, а всі, хто не погоджується з ними, є поганими католиками, заполоненими духом єретичної схизми і з котрими потрібно завзято боротися». Більше того, глава ГКЦ вважав, що «якщо ця тенденція переможе, то вона допровадить нашу Церкву до руїни». УГКЦ постала перед вибором – йти шляхом збереження власної традиції та втрачати можливість діалогу зі значною частиною суспільства, або ж реформуватися, осучаснитися та шукати діалог з модерним світом.
Митрополиту Шептицькому деякі ідеї модернізму були не чужі, хоча він і не був модерністом. Його можна назвати модерністом-практиком, який завдяки власному досвіду, візіонерству, толерантності та широті поглядів, розумів важливість пошуку відповідей на виклики модерного часу. Його програму повернення до візантійських коренів Греко-Католицької Церкви, власне, слід розгляди як спробу надати потужний імпульс для розвитку та оновлення УГКЦ».
