М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Чому тараса шевченка вважають духовним батьком нації

👇
Ответ:
даша3901
даша3901
20.07.2020
Чимало наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті, велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит Андрей Шептицький.  Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками, знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю, батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря” Тараса Шевченка. Відразу після смерті поета в українському народі починається витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова) національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.   В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході — від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.  
4,7(69 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
chamich
chamich
20.07.2020
Цитатна характеристика климка • «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину». • «жив… відколи осиротів». • «це була найбільша радість климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”». • дядько кирило — климку: «ай, добра ж… у-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…» • «він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам». • «найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «ану, йдіть! ану, йдіть мені зараз! » • «…йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…» • климко — наталі миколаївні: «не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. ми вам будемо, маленьку глядітимемо…» • климко — зульфату: «що, в нас картоплі є трохи та сала? цього хоч би на два місяці хватило. а скоро зима. зараз, поки тепло, треба йти. харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…» • «климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть». • «а климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…» • «пустіть її! це моя сестра! сестра моя, чуєте? вона мені за маті» • «я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. чесне слово! — климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима». • «від переїзду вдарила довга автоматична черга. климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав» • тітка марина — климку: «де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний». • «я прийду до вас, тітонько марино. як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. а зараз треба мені назад, мене там ждуть…» • «німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі». • «климко йшов , бо вкрай зморився зі своєю ношею. мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. в дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
4,4(21 оценок)
Ответ:
Diana17273839
Diana17273839
20.07.2020

О, - полегшено зітхнув я. - Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал." (Сергій про Митька)

    "... Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс."

    " Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?" 

    "І голова ж у тебе, Митько."

    "Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки... Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять..."

    "Але ж головний у нашій експедиції ти."

    "Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювала із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати рівноцінними чи просто вдалими."

    "І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком."

4,7(84 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ