А потім Алі стало так сумно за своїми друзями. Що вона вирішила повернутися назад у країну. Але як? Спитала вона сама в себе? Я не хочу більше недороблювати справи! Аж тут вона згадала, що у її сусіда 99 недороблених справ. Коли вона прийшла до нього побачила перед собою чоловічка. Того самого Недочеревика. Тільки но вона хотіла сказати... Їх обох забрали у країну Недоладію. Й почали гати таку картину. Усі жителі досі допомагали один-одному. Підійшли вони і до Алі. Що с тобою не так дівчинко? Я..Я тут зовсім помилково! Мене сюди забрали разом з моїм сусідом якого я хотіла попередити. О... Промовили всі співчутливо.( А потім я не знаю що може бути... Мабуть нехай вона знайде Недоладька буде рятувати сусіда й сама вибиратися якось. Це мабуть все на що в мене є фантазія. Чим могла тим до
На мою думку, Тетяна вчинила правильно, коли відмовилась бути з Онєгіним. Хоч, вона його й кохала, але на той час вона просто не мала права зруйнувати своє життя, яке так довго будувала. У неї вже не було шансу відповісти Онєгіну взаємністю. В даному випадку, Онєгін сам втратив право бути разом з Тетяною. Адже, коли вона зізнавалася йому в своїх почуттях, він прогнав її, не захотівши втрачати свою свободу. На жаль, Євген зрозумів, що кохає Тетяну лише тоді, коли було вже занадто пізно щось змінювати.
Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми. Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою Ще молодую - у могилу Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини:
І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна.
