Коли ми чуємо ім’я ійського письменника редьярда кіплінга, одразу згадуємо про мауглі, кішку, яка «гуляла, як сама собі знала», або маленьке слоненя, якого жорстокий крокодил ухопив за хобот. однак р. кіплінг — не тільки дитячий письменник. він є автором цікавих повістей, романів, новел, а також прекрасних поезій, які порушують важливі філософські проблеми. його творчість сповнена глибокої тривоги за світ, розвиток земної цивілізації. переживши разом із своїм поколінням війни й катастрофи, смерть і страждання, письменник шукав шляхи, які зможуть зробити життя людей мирним і осмисленим.джозеф редьярд кіплінг народився 30 грудня 1865 р. в м. бомбеї (індія). його батько, джон локвуд кіплінг, через фінансову скруту залишив ію й посів місце викладача художньої школи в м. бомбеї. мати письменника, еліс макдональд, відома як авторка поезій. редьярд кіплінг полюбив індію та її смаглявих мешканців ще з дитинства. батьки були дуже зайнятими, і його виховували слуги-тубільці, які розповіли маленькому редьярдові чимало індійських казок, легенд і дивовижних історій. перші слова хлопчик вимовив мовою хіндустані. він став індійцем, засвоївши дві такі різні, але цікаві й неповторні культури — західну й східну.
«неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки» кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: тільки дивно, що не принци. таємницею укриті. не вродливі королівни розум мій очарували. дівчинка гортала малюнки лицарських романів. її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими . в іншому вірші «як дитиною, бувало» маленька мрійниця леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. гулі від падіння не викликати сліз. вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «що болить? » — мене питали. але я не признавалась — я була малою горда, — щоб не плакать, я сміялась. такою була поетеса в дитинстві. вона поважала в людині гордість і силу духу. сльози леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. але минув час, і вже доросла леся переглянула свої погляди. щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись, і, забувши давню гордість. плачу я, щоб не сміятись. характер лесі українки сформувався в дитинстві. просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
син- образ захисника, патріота Укаїни.