В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Григорович Шевченко. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Цього року ми вшановуємо 203-ю річницю від дня народження генія українського народу Тараса Шевченка, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Вся творчість Великого Кобзаря, якою він полонив серця мільйонів людей, зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боротьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть рушійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та суверенітет.
Ім’я, яке відоме далеко за межами нашої країни, творчість якого не залишає байдужим нікого. Геній українського народу, Великий Кобзар, чудовий лірик, вражаючий художник, незабутній письменник, незрівняний поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати Тараса Григоровича Шевченка. Життєвий і творчий шлях відомого українського митця пронизаний низкою випробувань: переживаннями та втратами, розпачем та радістю, відданістю та спокутою… Проте Тарас Шевченко – це людина, яка завжди боролася за свої переконання, за право носити горде ім’я – українець.
Значення творчості і суспільно-політичної діяльності українського генія важко переоцінити. Шевченко вже за життя став символом української нації, уособленням української національної свідомості, поборником української мови. Незгасиму пам’ять про українського поета увіковічують в пам’ятниках та пам’ятних знаках. В Україні встановлено близько 700 пам’ятників, меморіальних дощок, пам’ятних знаків і 75 – за кордоном у 26 державах. В центральній частині міста Надвірна – на майдані Шевченка височіє пам’ятник Великому Кобзарю, який був свідком всіх подій, які утверджували надвірнянців, як невід’ємну частину Великої Української Нації. На майдані Шевченка проходила Революція Гідності в нашому місті, у підніжжі пам’ятника Великого Тараса звучать молитви за кращу долю нашої держави, проходять заходи по вшануванню загиблих Героїв України.
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — це одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.Наш великий пророк вже понад 200 років веде свій народ від неволі до волі, веде до справжньої сильної країни. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам у боротьбі за волю України. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України.
„Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!», –
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”
Ці слова три роки тому були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Пройнялися ними на київському Майдані нескорена Небесна Сотня та тисячі співвітчизників. Вони увійшли в історію початком тривалої боротьби, віддзеркаленням нескореності, мужності і волелюбності нашого народу.
Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
”В своїй хаті своя й правда
І сила, і воля.”
Відповідь:
Я дуже люблю читати, і у мене багато улюблених героїв. Це й благородний лицар Айвенго, і не менш благородний розбійник Робін Гуд, і Дон Кіхот. Але найбільше мені подобається Тіль Уленшпігель з твору Шарля да Костера "Легенда про Тіля Уленшпігеля".
Тіль - мій улюблений літературний герой. Він завжди дуже кмітливий, веселий та винахідливий. Його життя було нелегким, на його долю випали й страждання, але Тіль часто знаходив вихід з найскрутніших ситуацій. Він виходив переможцем навіть тоді, коли протистояв людям, у яких багато грошей та влади. Мене дуже приваблює те, що Уленшпігель - оптиміст, бо ніколи не падає духом. А ще мені подобається його любов до життя.
АБО
Мій улюблений детектив (про літературного героя Артура Конан Дойля-Шерлока Холмса)
Ім'я всесвітньо відомого детектива Шерлока Холмса вперше з'явилося в повісті «Етюд в яскраво-червоних тонах». На відміну від кримінальних романів Еміліо Габоріо, котрий тільки ескізно накреслював образ свого героя, Конан-Дойль змальовує Холмса яскравими соковитими фарбами, це не просто опис злочину і злочинця, а процес інтелектуального пошуку, який веде до розкриття таємниці злочину. Шерлок Холмс проводить своїм методом найтонший аналіз обставин, у яких скоєно злочин, вивчає характер людей, причетних до злочину, і на підставі незначних, на перший погляд, деталей робить свій остаточний і правильний висновок. Шерлок Холмс - це не лише геніальний приватний детектив, сміливий, завбачливий, із швидкою реакцією бійця, але й знавець криміналістики, причому її найновіших методів, пов'язаних з наукою, тих, які випереджають тогочасні методи поліційного розшуку.
Основним конфліктом п’єси «Не судилося» є конфлікт між «панським болотом» – поміщицькою мораллю, і чесними, високоморальними, духовно богатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розвертається декількома лініями. Найголовніша з них – це трагічна історія любові між чистою душею, щирої в почуттях сільською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбіжність між показним народолюбием Михайла, його фальшивим, поверхневим українофільством і теперішньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси вище всього гаючи, як розвертаються події, як дозволяється конфлікт, особлива увага обертаємо на мову багатіїв: на те, як у ньому розкриваються характери героїв, їх індивідуальні й типові риси, внутрішній мир, теперішня, глибинна сутність. У п’єсі основна увага відведена образу панича Михайла. Саме він повніше всього представляє «панське болото», розкрити сутність якого й була мета автора. М. Старицький майстерно побудував язикову партію Михайла. Кожна репліка, а часто й окреме слово характеризують цієї людини. Вдумаємося, наприклад, у першу ж репліку Михайла: «Славно покачатися в траві після купання й затягтися сигарою! Чорт його знає, якось мене лінощі обсіли: сьогодні вже й у школу не пішов. І із цією дрібнотою нудно… ». Здається, небагато й сказано. Але придивитеся, як виразно окреслюється, нехай поки що й пунктиром, характер панича – «народолюба».
Михайло Старицький з великою симпатією, любов’ю зобразив представників народу – Катерину, її матір, Дмитра. У їхніх образах показані такому властивому українському народу риси, як щиросердечна краса, щирість, співпереживання, почуття людського достоїнства. Насамперед такий є Катерина. Полюбивши Михайла й повіривши в його любов, Катерина забуває про себе. Дівчина почуває себе неровней, не вірить у своє щастя. «Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною Вашої? Не ступити, не заговорити не вмію; Ви взяли б собі камінь за плечі. І люди осміють, і Бог покарає: сполучаються тільки рівні»,- відповідає вона Михайлові на його слова про одруження. (Згадаєте слова Наталки з п’єси И. Котляревского: знайся кінь із конем, а віл з волом). Її любов щира, глибока, віддана, Вона про Михайла думає більше, ніж про себе: згодна на всі, аби тільки той був щасливий. Коли Катерина довідалася, що Дмитро з ножем у руках шукає Михайла, щоб помститися за її знівечену долю, іде на панський двір, щоб попередити коханого: «Дмитро вартує тебе навколо саду, навколо будинку – хоче вбити!». Коли вже Катерина випила отруту й до неї прийшов Михайло, вона не дорікає йому, радується, що прийшов, повернувся, а виходить, любить: «Плакати більше не буду… Не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти поруч із мною…». Катерина дуже любить свою матір, усіляко піклується про неї. У своєму горі, своїй ганьбі переживає за неї більше, ніж за себе. Так само зі співчуттям і розумінням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, почуває свою провину перед ним, тому що не може його полюбити. Образ Катерини коштує в ряді кращих образів дівчин з народу в добутках Т. Шевченко, И. Котляревского, И. Франко, Б. Грінченко. Стара Дзвонариха, мати Катерини – типовий образ української селянки. Вона добра, працьовита, любить дочка й бажає їй щастя, що бачить у подружнім житті із Дмитром. Дзвонариха строго дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, уважає ганьба найбільшим гріхом, тим більше, що полюбила Катерина панича. Мати, як і батьки Шевченковой Катерини, проклинає дочка страшними прокльонами, а сама божеволіє. Досить чітко й виразно зображений образ Дмитра