Найкраще про відомого українського письменника григора тютюнника колись сказав його колега по перу борис олійник: : «чесний до прямолінійності, принциповий до жорстокості, від чого сам не раз потерпав. але то все григорів характер, вироблений, зредагований і затверджений життям. безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну життєву картину, що тільки записуй – і до друку. а працював неквапом, інколи – важко, нещадно правлячи себе, до літератури ставився з священною шанобою, з цнотливою ніжністю, як до матері…».твори григора тютюнника являють собою яскраві замальовки з життя, які сповнені гостротою і яскравою образністю. скоріш за все, жанр оповідання письменник обрав тому, що ці коротенькі за формою твори дуже схожі на поезії. в них, як і в віршах, виважене кожне слово і немає нічого зайвого. в оповіданнях, як і в поезіях, все встановлено на свої місця, і це до кінця твору зберігає певний ритм. саме цей жанр найбільш відповідав і характеру г. тютюнника, який усе життя був вимогливим не тільки до інших, а в першу чергу – до себе, постійно підтримував інтенсивність думки і самодисципліну, завжди був зосередженим та зібраним. мабуть, саме завдяки цьому в коротких новелах письменнику вдавалося повно і багатогранно розкривати внутрішній світ їх героїв.
Типо так: немає більшого на світі горя, коли батьки втрачають своїх дорослих дітей. іноді нагла смерть наздоганяє людину, що стає страшною трагедією для всіх оточуючих, у першу чергу, матері й батька. проте не меншого болю батькам катастрофічні помилки дітей, які призводять до руйнації особистості, перекручення й зневажання всіх людських моральних принципів. із циклу поезій анни ахматової ми знаємо, як важко було матері взимку стояти в черзі, щоб побачити засудженого сина або передати йому подарунок. це було важко, але зігрівала надія, що все це випадковість, що засуджений він неправильно, дуже швидко вийде з-за ґрат. що відчувала мати чіпки варениченка, коли її син став на злочинний шлях, неможливо навіть уявити. син-злочинець, син-вбивця — це страшний хрест для ніжного материнського серця.якщо образ чіпки у романі п. мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? " подано у розвитку, то образ матері подано статично. вона не може вплинути на ситуацію, їй відводиться роль хоч і не стороннього, але спостерігача. як колись у молодості вона стала заручницею чужого злочину, так і в старості не мала надійного плеча, щоб прихилити голову. вона є свого сина у житті і може висловлювати або своє задоволення, коли чіпка стає на правильний шлях, або страждання, коли він робить помилки. проте не зайвим буде простежити весь шлях страждань матері, яка народила і виростила розбишаку і вбивцю. чи був поганим сином чіпка? чи винна мати в тому, що він обрав собі таку долю? безперечно, що незадоволення матері, яке синцями проявлялося на тілі сина у дитинстві, відіграло чи не найголовнішу роль. як доводять сучасні психологи, всі проблеми дорослої людини беруть початок саме у дитинстві. можливо, тоді необхідно було звернутися до чіпки добрим словом, іти, сказати, що він найкращий у світі, що вона любить його. тоді б хлопець повірив, що у світі ще є добро і правда, що він потрібен близькій людині. він би поважав матір, прислухався б до її порад і ніколи б не заподіяв їй лиха. хто знає? у всякому разі, якщо мотря й була винна в тому, що син став убивцею, вона спокутувала цей гріх: вона померла в чужій хаті. це страшна мука — спостерігати чуже щастя, щастя в родині грицька, і знати, що твій син — пропаща людина.
Якщо коротко, то "про що" можна знайти ось у цих рядках: "Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти; По морю гуляти, Слави добувати, Із турецької неволі Братів визволяти." Мова йде про те, як козацький отаман Гамалія взяв своїх козаків-вояків та й поїхав визволяти з турецького полону товаришів-побратимів, котрих до того схопили яничари і посадили в темницю в кайдани. Полонені козаки звертаються до природи - вітру, хвиль - щоб та до м донести до отамана звістку про те, що вони потребують до чекають на своїх товаришів, інакше турки їх стратять. Визвольний похід завершився вдало, полонених визволено.
