Карантин - це обовьязкова міра безпеки у період реальної небезпеки. Саме під час самоізоляції людина потребує уваги і стійкості оскільки спокуса війти на вулицю (як на потенційно небезпечну територію) дуже великий. В період карантину лише відповідальність людей може хоча б трохи затримувати поширення хвороби. Під час карантину можна приділити трохи більше часу на свої хоббі. Чи то малювання, чи то музика, чи то танці і так далі, оскільки з'являється час на саморозвиток.
Також можна приділити увагу літературі, іноземним мовам таким чином збагачуючи свій словниковий запас.
В принципе продолжай розвивать тему и будет тебе счастье ;)
P.S Понимаю как вам тяжело с количеством дз, Поэтому, ДЕРЖИТЕСЬ!!!
logo-
Душа болит... Болит душа и сердце разрывается от боли и отчаяния, которые охватывают, когда видишь происходящее вокруг нас. И «замыливающие» глаз и ум заявления сомнительных, косноязычных фигур о якобы полной стабильности и спокойствии вызывают еще большую тревогу. Если бы мне лет 6-7 назад, в пору светлой безоблачной студенческой жизни, кто-нибудь сказал, что наш благословенный Крым превратится в «адскую кузню» и окажется оккупированным войсками другого государства, я бы подумала, что это неудачная злая шутка. Но, увы, – это наша сегодняшняя трагическая реальность.
І все ж, попри всі негаразди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". Щаслива ти, моя Україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. Пишайся ж, матусю, такими дітьми. До них належав і твій син Тарас. Важке життя судилося йому. Народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох.