емою імпресіоністичної новели «Момент» стала історія короткого кохання, що зародилося між молодим революціонером і панною в драматичній, ризикованій для життя ситуації. Історія ця справді психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й назва — «Момент»). Отже, письменник порушує проблему щастя — наскрізну проблему своєї творчості.
Сюжет, як того й вимагає жанр новели, динамічний і напружений. Герой зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в дівчину — і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя: «Це було торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який замітає все сміття — “не треба”, “не можна”; це було щастя крові, мозку, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими (розплющеними. — Авт.), видющими очима душі».
У творі використано потужний арсенал імпресіоністичних засобів. Кольористика тексту концентрує сонячні барви, лісову зелень, небесну блакить; багатство зорових і слухових образів увиразнює пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі.
Штрихова імпресіоністична техніка передачі вражень головного героя (а розповідь ведеться від першої особи) піби виплітає малюнок душевного стану закоханого. Усе навколишнє читач «бачить» і сприймає через внутрішній світ героя.
Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком трішалих стосунків. Справжнє щастя — у миттєвому захваті.
У новел відверте протиставлення усталеної, традиційної моралі з ґі суворими, а то й пуританськими, приписами і природності, принадності щирігх почуттів двох молодих людей. Емоційно звучить у творі піднесений і мінорний водночас апофеоз великому, прекрасному процесу життям, частка якого і ліс, і бджоли, і пташки, і юнак та дівчина, які ніби розчиняються в зеленому рухливому царстві природи.
І вже в наступних рядках автор ніби протиставляє незайману природу, її прекрасне життя людській моралі як чомусь протиприродному, обтяженому умовностями, лукавістю.
Спалах почуттєвої любові в природі — найвищий момент буття. Людина ж перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного життя. Звідси й оцінка: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість».Ідеальну модель поведінки всього живого в природі Муся окреслює так: «Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання». Пропозиція панни скористатися цією моделлю, перенісши її з рівня біологічного на рівень духовний («наше кохання повинно вмерти зараз»), з розумінням сприймається героєм. Муся стає Дамою, а юнак благочестивим, шляхетним лицарем: «Я схопив краї її сукні, поцілував і випустив».
Объяснение:
Кохання – виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Про кохання сказано багато – частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів. При цьому все сказане є правильним хоча б для кого-небудь. Крім того, кохання ще менше, ніж якийсь інший аспект реальності може бути з достатньою повнотою описана у рамках науки, його пізнання вимагає міждисциплінарного дослідження, яке б поєднувало факти і прийоми не лише психології, літературознавства, а й соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства та багатьох інших дисциплін.
Не ставлячи перед собою завдання синтезу всіх фактів та ідей поставивши за мету розкриття феномену цього почуття в поезії Дмитра Павличка, зупинимося лише на деяких результатах та проблемах його психологічного дослідження.
Хотілося б акцентувати увагу на принциповій різниці значень двох слів, які, на перший погляд, які видаються синонімами. "Любов" та "кохання". Останнє – більш притаманне саме українцю на позначення стосунків між чоловіком та жінкою. Навіть сама сфера інтимного відгороджується вже на рівні мови – стосунки, взаємостосунки (приватне спілкування людей), відносини та взаємовідносини – між організаціями, державами тощо. В різні часи, в різних регіонах України поняття "кохання" та "любов" тлумачилися по-різному.
М. Томенко, розглянувши це питання, робить висновок: "Виходячи з традиції вживання цих двох понять і смислового навантаження, якого вони набувають у поезії, літературі, фольклорі можна твердити: кохання характеризується поетичним та ірраціональним змістом стосунків; почуттєвістю та романтизмом як невід’ємними рисами… Любов характеризує більш сталі стосунки, які, як правило, трансформуються формалізуються в подружнє життя. Любов не втрачає почуттєвості, хоча вже й не має стану поетичної закоханості. Статеве життя є невід’ємною, але дещо буденною складовою частиною гармонії в стосунках." [5, 25]. Отже, ми використовуємо поняття "любов" і "кохання" на позначення різних почуттєвих явищ.
Ще кілька років тому майже кожна пісня, фільм, повість торкалися теми статевої любові. Практично й досі має місце саме така ситуація. Важко було уявити, що колись було по-іншому, ще важче, що кохання взагалі колись не було. Тому в історії кохання було своє народження, палкі чи спокійні, трагічні та світлі періоди. Розвиток цього почуття нагадує не сходження на гору, взяття вершини, а проходження цілого гірського хребта, круті підйоми на одну вершину, потім спуск до підніжжя, знову підйом, знову спуск.
Объяснение:
Выбери от сюда самое главное я проверял
Як пускають хлопцi змiя, прийде й одбере. Причому не пiдкрадається, а кричить на все горло, щоб вiддали змiя. Навiть троє хлопцiв не можуть нiчого вдiяти. Федько одiйде далеко, потiм повертається й вiддає iграшку, а на додачу — своï нитки.
Але так не часто буває. Найчастiше мами йдуть жалiтися до Федьковоï матерi. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечерi батько, який працює в друкарнi, кладе Федька на стiлець i лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцевi двi чи три копiйки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться.
Не любив Федько й товаришiв видавати. Найбiльше йому дiставалося за панського синка Толю — нiжну, делiкатну та смирну дитину.
Федько спокушав Толю до своïх забав, i той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлiвала, бачачи свого сина таким. Федьковi знову дiставалося вiд батькiв. Мати говорила, щоб вiн не смiв чiпати панську дитину, бо ïï батько вижене ïх iз квартири, яку вони в нього винаймали.
Надворi вечiр. З хазяйського дому долинає нiжна музика. Батько i десь там походжає, мати грає, i Толя там — чистенький, нагодований. Нi сварок у них, нi бруду, нi клопоту. Пожильцi принесуть за квартири, мужики привезуть грошi за землю. I нiхто ïх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дiтьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворi буря, Толя дивиться у вiкно й бачить, як посеред вулицi весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цiкаве знаходять на доïм весело i любо. Толя не витримує i йде з ними, а увечерi лежить iз температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько пiдiйшов до друзiв i почав радiсно роздати, що вiн був на рiчцi, бачив, як iде крига, як знесло базарний мiсток. Вирiшили завтра не йти до школи, а пiти на рiчку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотiлося подивитися на льодохiд. Тому наступного ранку вiн теж з'явився на березi. Лiд трiщав, лускався, сiрi крижини лiзли одна на одну, як у гуртi волiв. Толя все чекав, коли Федько пiде на лiд, як обiцяв. I запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризi рiчку. Федько погодився. Толя, якщо програє, вiддасть свого ножики, а Федько — чижика.
Федько взяв палицю й побiг на кригу. Вiн вправно перестрибував з однiєï крижини на iншу, пiдтягуючи ïï палицею до себе. Дорослi кричали на хлопця, але той не слухав ïх. Пройшов до другого берега, а тодi знову назад через кригу. Усi аж завмерли зi страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослi зiтхнули полегшено й вилаяли хлопця, вiдчуваючи скорiше захоплення спритнiстю, анiж злiсть.
Толя аж задихався вiд заздрощiв, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризi дуже легко й весело, зате дивитимуться всi на нього, як на героя. Вiн попросив у Федька палицю й, не слухаючи його вiдмовлянь, стрибнув на крижину, потiм на пругу. У цей час насунула купа льоду й вiдрiзала панича вiд берега.
Толя розгубився, стояв i плакав, а люди бiгали по березi й не знали, як йому до Раптом звiдкись прибiг Федько з новою палицею, добрався до Толi й допомiг перейти на крижину, з якоï той вибрався на берег. А крижина пiд Федьком трiснула, i вiн опинився у водi. Хлопцi кинули Федьковi пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тодi Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег.
У цей час прибiгли батьки хлопцiв. Мати Федька шарпала сина, лаяла i била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що вiн штовхнув його сина на лiд. Федько, побачивши переляканi, благаючi очi Толi, уперше в життi збрехав. Вдома його били, поки втратив свiдомiсть Три днi потiм вiн лежав iз високою температурою, поки й помер.
За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вiкна i грався з чижиком, якого вiн сказав Федьковiй матерi вiддати йому.
Коментар
Зовнiшнiсть i навiть вчинки не завжди можуть показати справжню душу людини. Федько багато клопоту завдавав своïм батькам, бешкетував аж занадто, але при цьому був чесним, смiливим, товаришiв не видавав. Через свою гуманнiсть вiн втратив життя, бо в незвичного до покарань Толю.
Толя — тихий, смирний, делiкатний на вигляд хлопчик — насправдi був заздрiсним, пихатим, черствим i пiдлим. Вiн обмовив перед батьками Федька, який урятував йому життя, i навiть забрав