МІФ ПРО аргонавтів Міф про аргонавтів постав у догомерівську добу; його згадували в своїх творах античні поети, зокрема Аполлоній Родоський у поемі «Аргонавтика», проте найраніший опис пригод славетних мореплавців читаємо в одній з од Піндара. Історія аргонавтів така: прагнучи повернути собі батьківський царський трон від дядька Пелія, який обіцяв віддати владу, коли небіж привезе золоте руно, Ясон на кораблі «Арго» в товаристві 50 найславетніших героїв стародавньої Греції вирушив до берегів Колхіди. Разом з ним були: Орфей, Геракл, Амфіарай, Бореади, Кастор і Полідевк, Мелеагр, Тідей, Тесей, Главк, Лаерт і ін.Ясон присвятив свій корабель Посейдонові. По дорозі аргонавти відвідали кентавра Хірона, потім через Самотракію прибули на Лемнос, де їх гостинно прийняли жінки, які за рік до того повбивали на острові всіх чоловіків. Лише завдяки наполяганням Геракла аргонавти рушили далі. Після різних пригод вони прибули до Колхіди. Місцевий владар Еет пообіцяв віддати руно Ясонові, якщо той запряже до плуга чотирьох міднокопитих биків — подарунок Гефеста, — виоре ним поле, присвячене Аресові, і засіє зубами дракона. З цих зубів виростали воїни, готові кинутися на Ясона. За порадою дочки Еета Медеї, що закохалася в Ясона, він кинув важкий камінь між воїнів, які почали битися один з одним і таким чином знищили себе. Еет і після цього не схотів віддати золотого руна. Ясон і Медея вбили (варіант: приспали) дракона, який охороняв скарб, і, захопивши руно, відпливли до Греції. Еет послав погоню. Щасливо уникнувши небезпек, аргонавти повернулись із золотим руном до Еллади.
.да-да...именно так называлось сочинение-размышлениекоторое мне пришлось сегодня писать с мальчишкой Виталькой...это было дз по укр.литВиталька в 7клно абсолютно не смыслит ничего в сочинениях..по-этому дз делаю с ним я ИтакЛина Костенко и КРЫЛАта ЧАйка на крыжини...
вспоминаю лето и я на даче...читающая прозу ЛИны КОстенко ЗАписки самосшедшего...
и такое недоумение в конце
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Но стихи у нее красивые есть...
Так вот я о крылахВИталик хлопает ресницамидите вобще не догоняеталегория это чего??
И почему у 7го класса требуют понимать что на одних крылах долго не протянешь
Нужен ГРунт и очень стабильныйа раньше нас учили другому
Вот и философствовала я за ВИталикачто если в жизни и грунт и крыла то она даже по содержанию очень даже и ничего
У далекому селі живе бабуся. Повиростали діти, розлетілися світами. А вона одна, живе спогадами. І яка ж радість, коли приїжджає (якимось, мабуть, попутним транспортом) онука! Нащебече бабусі про свої студентські новини, про те, як зайняті на роботі тато й мама, поїсть бабусиних пиріжків, поп'є свіжого молочка від сусідської корови та й помахає ручкою: треба їхати, хоч на бензовозі, бо коли ще щось буде... Поспіхом забула черевички які перевзувалася. Бабусі - дорога згадка. Торкнулася старенька черевичків, що ще ніби зберігали тепло милих ніжок, і заснула щасливо.
