Объяснение:
Новели Винниченка відкрили нові горизонти в дослідженні таємниць людської душі, "темних" інстинктів і підсвідомих імпульсів, людської особистості. Дошукуючись прихованих причин, подій і вияву в поведінці персонажів об'єктивних законів, письменник водночас зберігає їх внутрішню свободу, своєрідність, непередбаченість. Він зображує людей, що вирізняються своїм темпераментом, інтелектом, волею, активністю.
Герої Винниченка шукають відповіді на питання про смисл життя, доцільність існування людства. Письменник розглядає смерть як частину неминучої та гіркої правди життя. Думати про смерть в ім'я життя — такий зміст оповідань екзистенційної проблематики Винниченка. Наслідуючи ідеї Ніцше (поєднання соціокультурних і біологічних начал у людині), письменник пояснює вчинки героїв психологічними причинами.
З темою смерті пов'язані роздуми про швидкоплинність часу, про зв'язок з майбутнім, про час — історичний і космічний, об'єктивний і суб'єктивний. Герої оповідання "Момент" свідомо вибирають шлях, сповнений смертельних небезпек, заради життя і щастя в ньому. Тюремний Шахерезада, від імені якого ведеться розповідь, і його випадкова знайома Муся нелегально переходять кордон. Обоє знають про рівень ризику, в якийсь момент навіть упевнені, що гинуть. Та це ще не зараз. Ставлення героїв до цієї неминучої фатальності кокетливо-байдуже ("стало страшно смішно: я — мертвий"). За кілька миль від кордону можна собі дозволити "пожартувати" зі смертю: "Я — будучий мертвяк. Лежу десь в якому-небудь ярі, дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружка сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось".
Відповідь:
- Наталю, як там в Франції?
- Непогано, тільки сумую за домом.
- Хіба тобі там погано?
- Та ні, все чудово. Я навчаюсь, знайшла нових друзів, побачила чудові краєвиди... Тільки сумно мені без українських світанків, різноманітних рідних запахів і без рідної мови. Повсюди чується лише французька, бо французи - великі патріоти.
- Але ж французька найгарніша мова у світі! Я би багато віддала, щоб опинитися на твоєму місці.
- Так, французька і справді гарна, але наймелодійнішою і найкращою може бути тільки рідна мова, якою тобі співали колискові і читали казки. Зараз, опинившись в іншій країні я це зрозуміла, і можу зробити лише один виняток: наша солов"їна мова - це скарб. І я страшенно пишаюся тим, що я українка.
Пояснення:
Вийшло не так як я уявляла, але це вже 5 прохання скласти такий діалог)
Дмитрик попросив друга покласти його зошит у свій портфель