Білі руки роботи бояться
Більше діла — менше слів
Більше робити, а менше — говорити
Балаканням роботи не почнеш і не закінчиш
Без діла слабіє сила
Без охоти нема роботи
Без охоти не скоро йдуть до роботи
Був би початок, а кінець якийсь та буде
Без початку нема кінця
Будинки зводять не язиком, а сокирою
Була б охота — знайдеться всяка робота
Була б охота — буде гарна робота
Від діла до діла у кожного своя дорога
Із шкури вилазить — так робить
Так багато діла, що аж голова біла
Відчиняй пане ворота, — іде твоя робота
Дай Боже, час і добру пору (як починають роботу).
Дай Боже, щоб робилось, — аби не псувалось!
Добрий початок, половина діла.
Задихався, як віл в борозні.
Кінець діло хвалить.
Кому до поту, а кому в охоту.
Ніколи — і носа втерти.
Наліг, як циган на ковадло.
От тобі віз і перевіз.
– Оце тобі все діло зробив.
Очам страшно, а руки зроблять.
Роботи — до сьомої суботи.
Тягни кобило, хоч тобі не мило (робить, робить, — та само собі і приказує).
Узялися за діло, як воші за тіло.
Щира праця мозолиста
Бджола мала, а й та працює
Діло майстра величає
Для нашого Федота не страшна робота
Ранній пізньому не кланяється
Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися
Без труда нема плода
Щоб рибу їсти, треба в воду лізти
Не побігаєш — не пообідаєш.
Де руки і охота, там спора робота.
Не журись, та за діло берись.
Яка кроква, така й лата, яка праця, така й плата.
Взявся за гуж, не кажи, що не дуж.
Гірко поробиш — солодко з'їси.
Доки не впріти, доти не вміти.
Хто дбає, той і має.
Попороби до поту, то й поїси в охоту.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Лежачого хліба ніде нема.
Білі руки чужі труди люблять.
Без діла жить — тільки небо коптить.
Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.
Ану вставай, чоловіче, третій півень кукуріче.
Маленька праця краща за велике безділля.
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.
Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.
Не святі горшки ліплять.
Не навчишся плавать, поки в вуха води не набереш.
Коли не пиріг, то й не пирожися, коли не тямиш, то й не берися!
Роботящі руки гори вернуть.
І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець.
Доброму коневі — не довгі версти.
У вмілого руки не болять.
В умілого і долото рибу ловить.
Коваль клепле, доки тепле.
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Отже, народні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя народної пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Народні пісні, я б розділив так:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Неможливо визначити які саме пісні мені подобаються. Можна сказати, що найбільше подобається та, яка саме зараз бринить в моєму серці.
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов"яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Але вони сліпі. Духовне багатство- дуже важливе в житті кожного з нас. Людина не повинна бути, так би мовити, "пустою всередині". Такі люди, на мою думку, не мають надії на краще. Тільки той, хто хоче та робить усе для того,щоб збагатитися духовно є дійсно людиною, яка вдосконалює себе як особистість.
Виходячи з цього, я гадаю, що , звісно, людина обов"язково повинна бути духовно збагаченою.