На уроці української літератури я познайомився з «Повістю минулих літ» — величним твором про минуле нашого народу часів Київської Русі. Читаючи фрагменти з цього літопису, я мимоволі уявляв собі Нестора-літописця, який створював цей твір, схилившись над папером, осяяний світлом свічки...
Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.
Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх літописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхні побут та вірування.
Із «Повісті минулих літ» я дізнався про заснування Києва. Були три брати — Кий, Шек і Хорив, у них була сестра Либідь. Саме на честь одного з братів і назване величне місто, засноване ними. Дізнався також про княгиню Ольгу, яка так жорстоко мстилася за вбивство древлянами свого чоловіка князя Ігоря...
Коли я читаю фрагменти «Повісті минулих літ», я ніби переношуся у ті далекі часи — і князі та їхнє військо, легендарні постаті, погордливі княгині постають переді мною так, немов я бачу їх насправді. Можливо, це через майстерність літописця: він зміг не тільки описати події, а й відтворити характери, риси вдачі історичних осіб.
Мені дуже сподобалося читати давню літературу, бо з неї ми можемо дізнатися більше про історію і познайомитися з життям видатних постатей минулого. Літописи Київської Русі — найперші твори літератури, але вони є справжніми шедеврами мистецтва слова, бо цікаві читачам і дотепер.
..Почувся вистріл, Климко впав на землю... Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала. Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто.
Хтось каже, що щастя - ... ...це здоров’я, своє та близьких, та можливість давати і дбати про когось. Але ж багато хворих, які самі можливо без чиєїсь до не можуть зробити багато речей , скажуть, що вони щасливі і вчать радіти життю інших. В чому їх щастя ? ...можливо відчутті, що є хтось хто тебе любить і піклується.»Найбільше щастя в світі – впевненість в тому, що Тебе люблять. В. Гюго» Проте є люди у яких нема рідних та близьких, і вони не можуть впевнено сказати, що мають справжнього друга. Та й серед цих людей є щасливі. Вони також знаходять щастя. ...це гроші. Але хіба бідні – не щасливі? Вони звичайно не можуть собі дозволити багато того, що дозволяє собі багатий. Не пам’ятаю де почув таку фразу, що щастя не втому , щоб отримати того чого не маєш, а радіти з того що маєш. «Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти те, що робиш. Л. Толстой». Можна перелічити ще багато визначень, кожен щось би добавив своє, і за цитувати когось з філософів чи просто відомих особистостей. Та ця різноманітність визначення щастя показує, що ми не знаємо що це і воно нам не знайоме. Знайдуться ті хто заперечить... і правильно, ми ж щось відчуваємо, напевне не одноразово переживали ту мить радості і піднесення, яка є одиницею виміру щастя. Щастя – це стан душі. Щастя - це коли виходиш на вулицю і не залежно від пори року і погоди для тебе весна, сонце... і в середині немов літають метелики. Якщо ви чуєте себе щасливим, не аналізуйте свого щастя. Це все одно, що обскубти пелюстки квітки, щоб краще бачити її красу. Хочеш бути щасливим, будь ним.
Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.
Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх літописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхні побут та вірування.
Із «Повісті минулих літ» я дізнався про заснування Києва. Були три брати — Кий, Шек і Хорив, у них була сестра Либідь. Саме на честь одного з братів і назване величне місто, засноване ними. Дізнався також про княгиню Ольгу, яка так жорстоко мстилася за вбивство древлянами свого чоловіка князя Ігоря...
Коли я читаю фрагменти «Повісті минулих літ», я ніби переношуся у ті далекі часи — і князі та їхнє військо, легендарні постаті, погордливі княгині постають переді мною так, немов я бачу їх насправді. Можливо, це через майстерність літописця: він зміг не тільки описати події, а й відтворити характери, риси вдачі історичних осіб.
Мені дуже сподобалося читати давню літературу, бо з неї ми можемо дізнатися більше про історію і познайомитися з життям видатних постатей минулого. Літописи Київської Русі — найперші твори літератури, але вони є справжніми шедеврами мистецтва слова, бо цікаві читачам і дотепер.